Породжені хтивістю/18+

Розділ 15

Важке повітря тисне мені на груди. Я йду коридором, штовхаючи людей навколо. Колишня дівчина. Нова викладачка. Вона зараз з ним.

Я копаю двері до кабінету. Швидко оглядаю його. Немає нікого, окрім самого Даніра. Він сидить за столом, сфокусований на перевірці робіт.

Я складаю руки на грудях, поки він нарешті не дивиться на мене. Ми переглядаємось, змірюючи одне одного поглядами. Він знову повертається до перевірки робіт. Мені хочеться крикнути, бо він робить вигляд, що я просто студентка. Це звичайно так і є, але ж бляха, ми один на один. Немає чого зараз ховати.

— Хто вона? — я говорю перша.

— Не розумію, про що ти. Бери те, по що прийшла, і йди, — каже він, не дивлячись на мене.

Яка ж я зараз зла.

— Ти збираєшся мене ігнорувати? Знущаєшся? Саме зараз?

Нерв на його обличчі рухається, але він не відповідає. Ну і йди ти. Я сама дізнаюсь про неї. І я виходжу з кабінету, гримнувши дверима.

Данір.

Не думав, що цей день буде найгіршим за останні роки. Джеймс зайшов в мій кабінет без стуку. Коледж тільки відкрився. Ніякий ідіот не приходить з відкриттям коледжу. Я один в кабінеті.

— Нір, Боже... — Джеймс задихається.

— Ти що, бігав?

— Так.

Я чекав від нього відповіді із сарказмом, але що маємо.

— Твоя Віолетта.

— Закрий рот, — гримаю я. — Вона не моя. — мене покриває хвиля гніву. — Якого біса ти взагалі про неї згадав?

— Вона тут. В коледжі.

— Тобі не вистачило пригод? Хочеш ще й мої мізки винести?

Якщо це жарт, то я вб'ю його.

— Це реально так. Вона справді тут. І вона збирається тут викладати.

— Скажи, що це жарт і врятуй себе.

Я стискаю кулаки так сильно, що шкіра рук біліє.

— Мені шкода. Вона зараз буде тут.

— Та звідки вона знає, що я тут?

Джеймс прямо дивиться на мене ніби я ідіот.

— Звичайно, — кажу я, посміхаючись. — Вона ж тут заради мене.