Породжені хтивістю/18+

Розділ 9

Данір.

Я якраз слухаю тупі історії Лілі. Я не спілкуюсь зі студенткою через те, що вона мені подобається. Мені потрібно віддалити Реніль від себе. Вона ж не буде ревнувати? Сподіваюсь, ні.

Але ця дупа заходить в кабінет, і вся моя увага зосереджується на ній. Мені хочеться викинути все і всіх з кабінету, але я просто спостерігаю.

Реніль перепрошує і шарудить у своїй сумці. Я слідкую за кожним її рухом. Папірець, який вона дістає, падає. Вона нахиляється за ним. Я втуплююсь в її стегна. Спідниця піднімається від її нахилу, і мій друг моментально реагує.

Лілі пускає іскри в дівчину. Мала, тобі до неї так далеко, як і моєму другові. Я поправляю штани і бачу, що вона посміхається. Їй смішно? Ідіотка. Я ж просив.

Вона виходить з кабінету, і Лілі дивиться на мене.

— Поговоримо пізніше.

— Чому не зараз? — вона засмучена.

Мені пофіг.

— Бо в мене з'явились дуже важливі плани.

Плани-погана киця з червоними губами. Плани важливіші за твої тупі історії.

Я махаю їй рукою, витягуючи телефон. Вона зі злістю тупає ногами і гупає дверима. Мені не потрібно шукати переписку з кошеням. Вона в мене в закріплених.

Я: — Молодець, mon chaton. Я збираюсь дрочити на твої трусики. Заспокійся і йди додому. Не роби більше нічого подібного, бо ми обоє не винесемо цього.

Уявлення не маю, як вона, але я точно. Вона переглядає повідомлення. Я чекаю всього. Ігнорування. Втікання. Будь-чого, але не цього.

Двері в кабінет відчиняються, і я збираюсь накричати на Лілі. Але в кабінет заходить Реніль. Вона злиться. Це одразу помітно.

— Поверни мої труси.

— Ой ні, малеча, це не в моїх планах.

Вона складає руки на грудях так, що їй якось вдається підняти їх. Тестостерон піднімається по моїх яйцях.

— Я більше не розмовляю з тобою. — Вона кривить губи.

— Ти й не розмовляла.

Її рука піднімається, і вона показує мені середній палець. Я посміхаюсь кутиками губ.

— Козел.

— Як завгодно.

Вона розвертається і йде. Ще один момент із нею. Ще одні сині яйця. Ненавиджу стримуватись.