-він весь чорний і шипить як змія- виливала душу Леслі Гвендолін,штовхаючи перед собою візок з продуктами.Мама дозволила Гвен влаштувати невеличкий
дівич-вечір з ночівлею,вважаючи що це допоможе донці впоратися зі стресом
-Ще лікар Уайт, зовсім нікому не довіряє, особливо мені
-А ти не довіряєш йому- Леслі знизала плечима-все чесно- Гвен нервово зімяла коробку з тістечками яку встигла взяти до рук, і її довелося повернути на полицю. Натомість вона додала до покупок велику плитку шоколаду з горіхами- Леслі десь читала що в ньому знаходяться ендорфіни, гормони щастя.
Вони б зовсім не завадили зараз,
коли так часто доводиться спілкуватися з доктором Уайтом, схожим на дементора*:у його присутності зникало щастя в окрузі
- ні капельки не чесно- Гвендолін постарались не зважати що нижня губа в неї затремтіла
- Ти просто не знаєш лікаря Уайта!Він такий черствий і зарозумілий, що коли він поряд, зуби зводить.Леслі підійшла
блище і опустила велечезну пляшку лимонаду у візок.Потім вона зазирнула в обличчя подруги,сердито зсунула брови
і підозріло поморщила носа.
-Знаєш, мене зараз напружує не те, що твій лікар Уайт такий нестерпним, а те,що ти говориш про нього навіть більше, ніж про Гідеона- з натяком в Голосі сказала вона.Що Гвендолін навіть здригнулася
-Лес,він же... старий
- Скільки йому?
-Ну- вона згадала високу сухопару постать,в усьому чорному,темне волосся, з педантичною акуратністю
зачесане назад, і худе бліде обличчя,
-років сорока, сорока п'яти
-Самий сік, я би сказала Синтія!
-Фу-тільки й видала Гвен, перед тим як розреготатися.Хоча частка правди в словах подруги була: порівнявши містера Вітмена і доктора Уайта, вона прийшла до висновку, що останій навіть красивіший.Ах, якби ще не був таким злим і нервовим.
