коли Гвендолін матеріалізувалася у підвалі, їй довелося відстрибнути убік, щоб не наступити на містера Джорджа.Проморгавшись, вона першим побачила Гідеона, чиє обличчя наврядчи
було темніше білого пластеру на його лобі, а круги під його очима були не здорово синього коліру.Тієї миті Гвен не могла відірвати від нього погляду-буквально пару годин тому у неї були підстави побоюватись за його життя, а тепер ось:він стояв зовсім поруч і дивився на неї з почуттям не більшим, ніж могла викликати таьуретка.Де Вілерз, звичайно, міг бути як завгодно зарозумілим і дратівливим, але він був її напарником.Її першим, після містера Джорджа, другом у цьому аж ніяк не привітному місці
-Все гаразд,Гвендолін?-запитав Фальк
-Так-відповіла вона ледве відводячи погляд від Гідеона.Гвен відчула як її пробив холодний піт- і їй не треба було обертатися, щоб зрозуміти, чий погляд вона на собі відчула. Доктор Уайт сидів на стільці біля столу, ще похмуріший ніж завжди
-Я відведу Гвендолін на гору, вона може їхати додому-спокійно сказав містер Джордж.Він поклав їй руку на спини і м'яко, але наполеглево підштовхнув її до дверей.Проходячи повз Гідеона,Шеферд не втрималась І
запитала:ти вже краще почуваєшся? Настала не зручна пауза, в яку де Вілерз дивився куди завгодно, тільки не на неї
-Гідеонові слід було б лежати в ліжку,
але йому потрібно пару годин елапсувати, якщо ми не хочемо ризикувати не контрольовоним стрибком- пояснив доктор Уайт роздратованим тоном.
-Ходімо,Гвендолін- містер Джордж відчинив двері, і коли вона вже хотіла вийти, Гідеон несподівано міцно схопив її за руку.
-де ти щойно була, Гвендолін?- поцікавився він, стискаючи до болю свою хватку.Гвен мимоволі порівняла ці гарячі,вологі, злі долоні з іншимт-вузькими,жорсткими, трохи прохолодними, але завжди дбайливими.
-Від тебе пахне цигарками
-У підвалі, в 1956 року- викарбувана Шеферд - відпусти ти робиш мені боляче- Доктор Уайт який відразу, схопився на ноги, як тільки Гідеон вчепився в Гвендолін, схопив його за запястя і повільно, але впевненості відвів його руку вбік.Коли чоловік відпустив де Вілерза,Гвен зауважила, що в того залишились червоні сліди від залізної хватки лікаря. Лікар Уайт дивися тільки на Гідеона, але всі іншій в кімнаті дивилися на неї, Гвен зрозуміла,що із ситуації треба якось викручуватись.
-Окей,викрив-сказала вона, дивлячись у підлогу- Я курила, але всього три сигарети, слово честі.І зібрала з собою всі недопалки, містере Джордж, не хвилюйтесь. Помітивши, що Фальк де Вілерз задовольнився таким поясненням, Гвендолін кивнула застиглому на місті Гідеону і вискочила в коридор. Коли вона почула, як за неї гуркнули двері, то подумала, що це містер Джордж покинув кімнату.Проте вкрадливий баритон, який пролунав за її спиною, зовсім не був схожий на голос Томаса.
-Наша принцеска,виявляється, не така вже й слухняна-сказав доктор Уайт, підходячи блище.Він нависає прямо над Гвендолі, змушуючи її втиснутись спиною в крижану стіну, і його очі фосфорично мерехтіли в напів темряві підвалу
-Що ж, я свою першу цигарку викурив у тринадцять років.Але послухає, від нікотину псуються шкіра і зуби- Гвен відчула як щось, схоже на помах крил метелика, щойно торкнулось її щоки
-А ти ж не хочеш убити всю свою касу, м?-Раптом коридор осяяв світлом-це містер Джордж вийшов, щоб проводити Гвендолін нагору, і доктор Уайт стрімко від скочив убік.Секунду вони обидва важко дихати, і Шеферд встигла розглянути румянеуць, що приступив на блідих вилицях чоловіка, але лікар дуже швидко взяв себе в руки.Вже за мить лікар дивився на неї так, ніби це не він щойно втискав її в стіну і називався "принцесою"
-Доброго дня, Томасе- безтурботно кинув Уайт через плече,стрімко зникши в кімнаті з хронографом
