Чай і віскі

Частина 8

☕️

Матово-чорний

З того часу Юнгі намагався приходити частіше, бодай на декілька хвилин, але він мав побачити молодшого і переконатись, що він в порядку. А потім знову продовжував свій забіг до бібліотеки чи кімнати в гуртожитку, де часом проводив свої приватні уроки.

Сьогодні він також приходив, минула всього година, а Чіміну вже не терпілось знову почути голос старшого, побачити його чи, бодай, прочитати коротке повідомлення від нього. Та Чімін слухняно чекав, чекав поки заняття Юнгі закінчиться і він зможе відправити йому фото із черговою ідеєю для випічки, яке він знайшов на Пінтересті.

І щойно годинник пробив 15:01 — повідомлення було відправлене. Це наче ковток свіжого повітря, тепер залишилося лише дочекатися відповіді і можна буде знову повернутися до свого буденного життя.

Проте, чекати довго не довелося. Із якоюсь містичною швидкістю, Чімін почув тиху мелодію вхідного повідомлення. Тільки от звук трохи відрізнявся від того, що встановлений на його телефоні, та й у досі відкритому діалозі зі старшим нічого нового не зʼявилося. Можливо, це був телефон когось із відвідувачів, подумалось хлопцеві.

Та ні, той звук був, здавалося, прямо під вухом, зовсім поруч. Чімін роззирнувся довкола, коли на його очі впав знайомий матово-чорний чохол із золотистим обідком довкола задньої камери. Телефон Юнгі непорушно лежав на столовій поверхні позаду Чіміна. Мабуть, старший випадково залишив його, бо поспішав.

Юнак заціпенів на декілька секунд, вирішуючи, що йому робити. Можливо, варто просто зачекати і хьон сам збагне, де міг залишити телефон і повернеться його забрати? Або ж... а що як ні? Можливо, тоді варто набрати якийсь номер із телефонної книги? Та навряд чи йому це вдасться, він же не знає коду доступу...

"Точно! Можливо він додав чийсь контакт для екстреного зв'язку?" – раптом осяяло хлопця і його рука врешті правомірно потягнулась до мобільного пристрою.

Відчуття було дивне, наче він робить щось неправильне, щось надто особисте, і матова гумова поверхня обкладинки телефону зовсім не спрощувала його скрутної ситуації — хлопець завмер на мить, щойно в голові мимоволі пронеслась думка, немов він торкався шкіри старшого.