Чай і віскі

Частина 16

☕️

Чай і віскі

Юнгі завжди був зібраним та спокійним, і не те, щоб він докладав якихось зусиль до цього, швидше, це просто було частиною його природи. І життя з матірʼю одиначкою тільки додатково дисциплінувало та навчило його цінувати все те, що дається важкою працею. За таких умов, здавалось би, не важко було б піддатися відчаю і самотності, позаяк, поза межами школи хлопець здебільшого проводив час наодинці з книгою у руках. Проте, на щастя, та неймовірна безумовна любов його матері і її сліпуча жага до життя допомогли вберегти його від холоду навколишнього світу та не пустити гірке коріння жалю надто глибоко у серце, ба навпаки - розкрили його особистість з найкращої сторони і завжди підштовхували у бік розвитку, у бік світла.

Та навіть попри увесь той притаманний йому спокій і впевненість - Юнгі все частіше знаходив себе у досить турбулентному стані. А все це почалося з появою одного світловолосого усміхненого юнака у його житті. Звісно ж, оскільки ця турбулентність стосувалась найпрекраснішого янгола у всесвіті - вона здебільшого була, радше, приємною, а інколи навіть дуже приємною. Однак, часом вона була і такою, що спонукала мозок Юнгі до не надто раціональних дій, таких як - заявитися разом зі своєю матірʼю на порозі дому свого хлопця з нагоди різдвяної сімейної вечері.

Так, немов нічого особливого - це ж просто вечеря. І якби вони були друзями, то в Юнгі взагалі не виникало б жодних сумнівів чи тривожних роздумів на предмет доречності подібної спільної вечері. Але вони не просто друзі - вони зустрічаються - а це вже зовсім інший рівень соціального статусу, з яким приходить і зовсім інший обсяг відповідальності та обовʼязків, один з яких часто включає в себе невідворотність знайомства з батьками партнера. І хоч досі їм неймовірно щастило, і вони не зустрічали жодного спротиву чи несхвалення своїх стосунків, була все ж людина, хід зустрічі з котрою Юнгі ніяк не міг передбачити, і ця невідомість квапно підʼїдала його мозок зсередини.

Досі Юнгі не доводилось зустрічати батька Чіміна, лише чути про нього неодноразово, а тому чоловік вже набув в уяві Міна певного суворого і неприступного образу - і він боявся визнати це, не знав як сказати про своє занепокоєння Чіміну. Все це здавалось настільки дрібʼязковим, та разом з тим таким неймовірно значущим, що це безперервно змушувало око Міна нервово посіпуватися від однієї лише примарної думки. Зрештою, йому потрібно було знайти хоча б якесь логічне пояснення та ментальну опору заради збереження свого здорового глузду. А тому він запевнив себе, що це не перекладання відповідальності, а довіра своєму партнеру - бо якби батько Чіміна був проти їх стосунків, Чімін обовʼязково йому про це сказав би і не запрошував його із матірʼю у свій дім, правда ж..? З цією думкою Юнгі міг бодай трохи видихнути з полегшенням. Аж поки його матір, із широченною дитячою усмішкою, не натиснула на дверний дзвінок поруч з дверима будинку Паків - і, о чорт, як же Юнгі переоцінив себе, його страшенно нудить від хвилювання.