Замерзло серце, стомлене журбою.
Його не зможу більше відігріти.
Тепер я владарюю над зимою,
А ти лиш вітер, що летить по світу.
Я королева, хоч і одинока,
Живу в палаці, наче у в'язниці.
Тебе любити це ще та морока.
І зберігати наші таємниці.
Сліди цілунків вкрило вічним льодом,
Зафарбувавши в колір туги тіло.
Цю "нагороду" не прибрати згодом,
І не розтопиш, щоб від них горіло.
А замість сліз посипались сніжинки,
Мої чуття ховаючи до болю.
І в формі кожної маленької крижинки
Застигло те, що було в нас з тобою.
Тебе чекати більше вже несила.
Куди ти дівся, вітре мій весняний?
Верни ту душу, що в тобі лишила,
Згадай як був безмежно раз коханий.
