Вибір за тобою, Тереса

14

Тереса Кілт

Минуло два тижні з того моменту, як ми були у Данчерна.
9 травня.
Теплий травень.
Нарешті.
Я кожен день згадую про Міллера. Кожен, чорта забирай, день.
В голові тільки він. Іноді хочеться знайти його, та пригнути до його рук. Але мені треба тримати свою обіцянку, яку так і хочеться порушити.
Він робить мене ще більш поганою. А я його роблю більш зламаним.
Все справедливо.

-Тес, пішли з нами на вечірку? - до кімнати заходить Валенсі.
-Я, краще, буду вдома. Ти забула, що було два роки тому? Як я тоді напилася так, що ви з Деймосом ледве мене випхали з того бару. Я тоді, ще на барній стійці танцювала під пісню girl in new york. Тільки вдумайся, ця пісня про те, що вона знає, що в її хлопця є коханка у Нью Йорку.
Я сиділа у своїй шовковій ковдрі, та переглядала листи від своєї подруги, яка у в"язниці. Вона пише мені вірші. Кожен раз вони описували мене.
-Це від Б"янки? Чула їй залишилося півроку сидіти.
Б"янка наша подруга дитинства. Ми троє, тобто, я, Валенсі та Б"янка завжди були разом.
Коли нам було по 13, а Б"янці 14,  нашу трійку прозвали, як " Трійка мотельних повій"
Чому?
Ми постійно були у мотелях.
Що робили?    
Вбивали людей.
-Зачитай, що вона на цей раз написала. - Валенсі сіла біля мене.
-Добре. - я перебрала листи вибравши коротенький вірш.
"Кожен раз, коли я знаходжусь з тобою моє серце завмирає.
Кожен, раз.
Кожен раз, я кохаю тебе більше.
Кожен раз, я вбиваю тебе.
Кожен раз.
Чи ти пам'ятаєш це, коханий?" - вірш незвичайний, але це в стилі Б"янки.
-Почекай, - вона подумала - я десь чула його... Точно, так!
-Де ти його чула?
-Я сиділа в кафе, а біля мене сидів Мерфі та з ним були його друзі.
-Скоріш це були Рід, Кіан та Арван.
-Окей... І Мерфі розповідав про свою сестру...? А потім переказав цей вірш. Він казав її ім'я - вона зробила паузу - Б"янка Міллер.  Вона у в"язниці, та ще й пише вірші йому.
-Що? - я була приголомшена. Невже Б"янка Предчел це Б"янка Міллер? - Ти жартуєш? Як...?
-Я сама не знаю. - вона була засмучена. - Вибач, що не розповіла раніше. Я... Я не знала, як тобі розповісти.
-Добре. - я зробила вигляд, ніби задумалася. - Я піду з вами.
-Ти реально? - вона підлетіла з ліжка. -  Тебе треба зібрати!
-Тоді пішли.
Я встала з ліжка, та підійшла до свого стола.
Кімната в мене звичайна. Чорні стіни, на яких багато фото з органами, або мої записи. Найголовніше це листи від Б"янки за два роки її перебування у в'язниці. Це все я перевезла зі свого дому. Не хотіла кожен ранок згадувати про те, що зі мною робили. Велике ліжко, яке постійно в чорній шовковій білизні. Шафи з книжками, стіл на якому я любила писати. Писати про те, що дізналася нового про органи. Але наразі я йду й дістаю з ящика маленьку косметичку.Я, ніколи, не  фарбувалася багато, тому що в мене все своє. Багато дівчат заздрили, що я маю таке гарне обличчя. Вони мене ненавиділи.
  Валенсі й Б"янка були такими, як я.
Все, що мені треба це туш та блиск. Все, я готова.
Одяг було вибрати складніше, бо його в мене багато.
Зупинилася на брудних джинсах оверсайз, біла майка та бомбер брудного сірого кольору з різними малюнками на рукавах. А ще на спині з великим драконом. Ну і звісно кросівки на великій платформі.
Спустившись у вітальню я знайшла своїх друзів.
-Ми їдемо? - моє чорне, довге волосся обіймало мої плечі.
-У машину всі! - крикнула Валенсі.
-Як скажете, місіс Хавен. - сказала я сміючись.
-Дуже смішно, місіс Міллер - тепер вона з мене сміється, а я стою біля неї, та думаю, як мені її вбити.  
-Не повбивайте одне одного, бо я можу залишитися без дівчини та подруги.
Я цокнула
-Поїхали.
Ми троє вийшли та сіли в мою машину.
 
-Тут не так й багато людей. В п"ятницю має бути більше їх. - Валенсі розповідала про те, що тут мало людей.
-Тобі треба люди? Я можу запросити - випалила я.
-Тересо, ти як завжди. - вона закотила очі.
-Ти теж не промах. - скривила обличчя я, їй у відповідь.
-Я вас зараз на вулиці залишу. - повернувся до нас Деймос, який йшов попереду нас.
-Злюка. - сказала Валенсі, та підбігла до нього схопившись за руку.
Дім у якому проходила вечірка належить, якомусь Блейзу Ванкрафту. Я про нього перший раз у житті чую.
  Звичайний американський будинок. Якщо ви дивилися "крик 6", то там була вечірка у домі, який схожий з цим.
-Пішли туди, там диванчики. - намагаючись перекрикнути музику Валенсі.
-Звісно, - я зробила паузу - мені треба сісти кудись, або мене тут поб"ють.
Людей тут достатньо, щоб отримати синців ( від який мене нудить вже).
  В колонках на всю грала Church від Chase Atlantic. Я обожнюю слухати  їхні пісні. Особливо, коли читала книжку Панелопи Дуглас "Притулок".
Кай Морі... Отче Кай...  Гадаю, досить Панелопи на сьогодні.
-Тес, не ловила б ти гав. - моя подружка штурхнула мене у плече. - Дивись хто там!
Валенсі показувала на один віддалений диван, на якому сидів Мерфі з Рідом, Кіаном, Арваном та Макарією.А колінах у нього сиділа... Сара? Що вона робить там? Я була приголомшена. Як так сталося?
Я протерла свої очі. Краще я цього не робила...
Вже за мить, вона налітає на його вуста.
Що за чорт забирай? Якого?
Я не витримала та побігла. Знову.
Не хотіла там знаходиться. Тому швидким кроком пішла у якусь кімнату на другому поверсі.
Так багато п'яних однолітків,( або старше) я ще не бачила. Вони по всій будівлі. Хтось свариться, інша роздягнена танцює на столі. Цирк.  
Зайшовши у кімнату, я побачила тільки ліжко, але сіла у лівий куток  кімнати.
Місячне сяйво проходило крізь вікна.
Як було б чудово, якщо я б не помітила його з Сарою...
Я сиджу на підлозі, не розуміючи, що я зробила не так? Може в неї дупа більша, ніж в мене? Чортова королева, якщо йому треба була велика дупа, він не покохав мене. Чи це брехня?
Хто з нас брехун?
Я чи він?
Вдвох?
Я чую, як відчиняються двері. Обличчя я сховала у колінках.
-Валенсія, мені не до тебе. - промовила я, перед тим як відчути знайомий мені запах.
-Кошенятко, твоєї подружки тут немає. - я почула його глибокий, як океан голос. - Можу я розповісти тобі правду?
-Ні, - рикнула я на нього - йди до біса! А почекай - но, до Граген. Вона зачекалась тебе.
Я хотіла багато чого йому сказати, але його величезні руки обхопили мою талію. Такі теплі руки...
-Я не хотіла тебе бачити до вечері. - я обхопила його тулуб ногами. - Міллер, ти бісов син.
-Та, що ти кажеш, янголятко. - він ліг на ліжко. - Я знаю, твій батько мене попередив. Я хотів розбити йому челюсть за те, що послухав твої ідіотські  накази.
-Ти головою вдарився? - я дивилася на його чорні очі. - Розкажи мені, як так вийшло, що моя подруга дитинства твоя сестра? Та, яка Б"янка Предчел. Тобто Міллер.
Мені було цікаво, чи він знав про це?
З його вуст, я почула сміх.
-Так, вона моя сестра. - він болісно помовчав - Те, що ви подруги або, як вона казала " мотельні повії", я дізнався тільки 5 років тому. Я їй розповідав про тебе.
-Що? - промовила я солодким голосом.
-Про твої очі, як смарагди, про твої чорне, як вугілля волосся, - він заплющив очі. - про твої веснянки. Їх, навіть, і не видно.
-Їх видно, Диявл.- я хотіла доповнити, але не наважилась.
-Тільки, коли ти виходиш на сонце. - він розплющив очі, та поглянув на мене. -  Нащо ти була у Данчерна?
Розповів... Ідіот.
Перевести тему розмови, найкраще рішення. Запам'ятайте
-Як тобі мої повідомлення? - я взяла його обличчя в руки.
-Спочатку і не зрозумів. - його груди повільно піднімаються і  опускаються. - Шльондр немає, ніколи не буде.
-Та, що ти кажеш? - хотілося відкусити йому руку. - Тобто Сара не твоя шльондра?
-Чорт, вона сама до мене полізла.
Я прибрала свої руки від його обличчя, та відсахнулася від нього.
-Сама? Ти зараз серйозно? - я відчуваю неприємний присмак на язиці.
Він сів на коліна.
-Будь ласка, кошеня...
-Ні, Міллер, - в моїх очах була жага - мені не потрібні, зараз, твої вибачення. Мені потрібні твої вуста.
Я промовила це з коханням. Вся моя любов до нього була у цих словах.
-Твої вуста... - промовив він, до того, як налетіти на мене.
Його вуста... Зі смаком вишні та м"яти. Десь відчувається віскі.
Він цілує мене, до того моменту, коли я починаю задихатися. Його рука на моєму горлі біля сонної артерії.
Він відстороняється від мене.
-Знаєш, що буде, якщо я натисну на твою сонну артерію? - його очі виділялися на місячному сяєві. Голодні очі.
-Ти вб"єш мене, ідіоту. - я дивилася в його очі. Він, наче звір.  - Чи ти почекаєш?
-Ніколи.
Все, що я відчувала - його вуста на своїх.
Яке чудове життя поряд з ним...

  *** 

Б"янка Міллер - 99 проблем
Мої проблеми для тебе, ніщо.
Всі 99 проблем - ніщо.
Танцюючи у калюжі крові,
Я думаю, як вирішити всі мої проблеми?
Ми говорили про це, чи не так?
Всі мої вірші - проблеми.
Чи почує їх хтось?

Б"янка Міллер - гниль
Я буду кохати тебе більше,
Після того, як я помру.
Після того, як я згнію.
Коли відчуєш запах гнилі,
Знай, це я поруч.

Б"янка Міллер - зірка
Крихітко, я бачила зірку.
Я бачила, як вона впала.
Як вона зламалася,
Впізнаєш мене?

Б"янка Міллер - брехня
Обіцянки...
Обіцянки, як їх багато.
Але брехні більше.
Хто не згоден зі мною?