Вибір за тобою, Тереса

17

Наші дні
                                        Місяц потому.

Тереса Кілт

Літо.
Залишилось 42 дні до вечері. Сподіваюсь, що я доживу до цього.
Я в Г'юстоні, штат Джорджія.  Не знаю, як мене сюди занесло, але...
Тоді я дізналася все.  Те, що я була під наркотиком, те, що мій тато вбив Луку за його ж проханням.
Коли Міллер це почув, він був не в собі. Кричав на мого батька, намагався обійняти мене та забрати з цього гармидеру, але я залишила його першою. Тоді я сіла за кермо своєї автівки і просто поїхала.
Просто їхала куди очі бачили.
Через тиждень я зателефонувала Валенсі, яка тоді не витримала та втратила свідомість. Багато чого вона мені розповіла.
Як виявилося, Міллеру теж підсипали сильний наркотик, тому він при кожній нашій зустрічі так поводив себе. ( я не краще)
  Через хвилин 15 мені прийшло повідомлення.
-Вийди на п'ять хвилиночок, я благаю тебе.
Мені написав знайомий незнайомець.
-Міллер, йди у дупу. Я не вийду.
-Як ти мене знайшов?
-Кошенятко, я тебе благаю.
Я підійнялася зі свого ліжка, щоб підійти до вікна.
Я тут вже місяц , але ніяк не можу звикнути до білих стін.
Мої очі забігали по недостатньо освітленій вулиці, у пошуках його чорного волосся.
У мене знову прийшло повідомлення.
-Краще подивися, тоді все знайдеш, кошенятко.
Мої очі побігли вниз до невеликого дитячого майданчика, який знаходився у дворі готелю. Примружившись, я побачила його. Він сидів на лавочці біля дитячих гойдалок.
-Довго будеш дивитися?
Я вимкнула телефон, підійшла до шафи, щоб натягнути на себе сорочку. Схопивши ключи від номеру, я тихесенько промовила.
-Сподіваюсь, що ти прийшов по ділу. А не об"їха пів Америки, щоб просто подивитися на мене.
Йдучи до ліфту, по майже освітленому коридору, я боялася навіть думати, що ж він хоче від мене?

Натиснула на кнопку, щоб визвати ліфт, як тут він відчиняється. Здригнувшись, я зайшла та нажала на перший поверх. Спускатися не так довго з сьомого до першого поверху, я відразу вимкнула телефон.
7.
6.
5.
4.
3.
2.
Перший...
Не знаючи як, але мої руки почали трястися самі по собі. По спині пройшов рій мурах, які встигли покусати мою спину. Коліна зігнулися одне до одного, а ноги стали ватними. Я не могла йти.
Горизонтально - розсувні двері ліфту, потихеньку відкривалися, даючи змогу зайти кисню, якого було мало у кабінці.
Перший крок був обережний, відчуття ніби я йду по м"якесенькій ваті, вона лоскоче мої ніжки у шльопках, а я насолоджуюсь пейзажами, які відкриваються у моїй уяві. Перді мною хол. Невеликий хол, а з лівої частини двері до виходу.
-Доброго вечора - до мене звернувся охоронець.
-Доброго, - я завагалася. - двері відчинені?
На що він просто кивнув.
Відкриваю скляні двері. Спускаюсь по сходах. Йду до нього.
Три такі, начебто, прості дії, які дуже складно виконати.
Відкриваю скляні двері.
Підходячи до виходу я повторюю свої дії.
Спускаюсь по сходах.
Перша сходинка, а за нею друга, третя, четверта. Поки не встала на асфальт.
Йду до нього.
Найскладніша дія. Може не треба цього робити?
Мої ноги пішли до нього. Кожен крок наче на голках. Наче, у мої шльопки насипали скло. Ще пару кроків і я на території майданчика. Кілька кроків і я біля нього.
Він не дивився на мене. Його велика постать розкинувся на пів лавочки. Якісь чорні спортивки разом з берцями. А на тулубі чорне худі, яке схоже з його кольором очей.
Пару кроків, і я біля нього. 
Як тільки я ближче підійшла, я роззявив рота. Він у масці?
Звісно, всі охоронці будуть сидіти у холі, бо на лавці дитячого майданчика сидить Міллер. Я вже й забула, що його знає пів світу.
Я підходжу до нього, та просто сідаю.
-Знаєш, - він почав перший казати. - я б дуже хотів дитину.
Такого я не очікувала. Може, цей правда, але спочатку вам треба розібратися у своїх світах. У світах, до яких ми не підпускаємо нікого. Навіть один одного. Може потім вже й будуть діти, шлюб. А чи буде він взагалі?
Я почула його важке зітхання.
-Місяць, - я тихенько промовила, відкинувшись на спинку лавки. - місяць тебе не було. Що ти робив? Грався з Сарою?  Після приходиш до мене й кажеш, що ти хочеш дітей? Мати дітей зі мною?
-Так. - він повернув голову на мене. - Так, я хочу мати з тобою дітей. Так, чорт забирай, я хочу доньку від тебе. Я хочу, щоб ти була мати моєї доньки.
Його слова були чіткі. Так, як зараз моя голова не під впливом наркотика, то я можу красно думати, а не говорити те, що перше прийде в голову.
-А, якщо я хочу сина? - я роздивлялася його маску, на якій був малюнок срібного дракона. - Якщо я хочу синів?
Він замислився. Тиша була така довга, що я спитала те, що хотіла спитати від нашого знайомства.
-Чому я тебе так зачепила? - через маску можно було помітити, як його очі підлетіли до моїх. - Чим? Тим, що я вбивця?
-Ні, - він перервав мене дуже швидко, щоб я не продовжила. - твої очі.
-Що? - від цих слів, мої руки миттєво закрили очі. - Вони жахливі?
-Ні, ні. - його руки, які були в якихось порізах, доторкнулися до моїх. - Вони чарівні... Твоє хобі, твій характер, твоя дівчинка в середині тебе. Ось, що мене так захопило до тебе. - він замовк. - Три  роки тому, тоді у лісі... Я вперше так сильно відчув страх. Я боявся за тебе, що смерть забере тебе до царства мертвих.
З мого горла вийшов сміх. Я не змогла витримати його.
Але він продовжив.
-Знаю, що це тільки у міфах, але, - він бугикнув, даючи зрозуміти, що сміється зі своїх слів. -   я боявся, що, якщо  Аїд побачить тебе таку прекрасну, то кине Персефону, для того, щоб взяти тебе в дружини.
Його слова мене розсмішили. Тому на темному майданчику ми сиділи сміючись з його слів.
-Ти, що нюхав? - через сміх я промовила. -  Чи зрозумів, що Сара не підходить тобі?
Його сміх припинився. Його ліва рука потягнулася до обличчя, щоб зняти маску.
Я бачу його прекрасні чорні очі.
-Ні, я не нюхав. - його очі заблукали десь на його та моїх руках. - Сара... Вона, була не моя дівчина, і ніколи нею не була, і не буде.
-Чому місяць тому з її губ злетіло " зайчику"?  - правою рукою я підняла його підборіддя, щоб він подивився на мене. - Що вона тобі сказала тоді, коли я вийшла з батькового кабінету?
З його грудей вирвалось, щось схоже на рик.
Він, що вирішив у вовків погратися?
-Я хотів піти за тобою, але твій брат тримав мене. - його очі видавали велику шкоду, за те, що не зміг піти за мною. - Ти не уявляєш, як я кричав на твого брата, за це він відправив мене у нокаут.
Посмішка з'явилася на моєму обличчі.
-Що тобі Сара говорила? - з якоюсь підставою я спитала у нього. - Чи багато чого вона розповіла про мене?
-Вона говорила, що так тоді і треба. - він поклав свої руки мені на ноги. - Я її прогнав.
-Ти точно не нюхав?
-Точно.
-Життя мені своє віддаєш?
-Так.
-Я повірила тобі на слово. - прибравши від нього руки, я сказала. - Ти так і не сказав чого прийшов.
-Так, так, точно. - сум пройшовся по його обличчу. -  Повертайся у Лас Вегас.
-Все?
-Так. - його вії стрибали то угору, то униз. -  Без тебе Лас Вегас сумний. Всі скучили за твоїми балачками на чорному ринку. Я скучив за тобою.
Правду кажучи, Валенсі теж казала мені це. Кожен раз коли вона мені телефонувала, плакала мені у дзінок, щоб я повернулася до Лас Вегасу.
42 дні.
-Ні, їдь сам. - питання було у нього в очах. - Я ще не набулася у Джорджії. Тут гарно.
-Це не аргумент.
-Тут люди не такі, як у Вегасі. - я розглядала свої руки. - Тут мене не знають. У Г'юстоні я можу спокійно пити каву, знаючи, що зараз мене не вкрадуть, щоб продати якимось ідіотам чи у бордель. Тут я спокійно живу. Ти розумієш це?
Він дивився на мене, як на кохання свого життя. В його очах було все, що він хоче від мене. Це життя поряд з ним. Мерфі Міллер хоче мати зі мною сім'ю, дітей ба навіть шлюб. Він хоче мати зі мною доньку...
-Кошеня, я все розумію. - з впевненістю він промовив. - Коли я знаю, що ти поряд зі мною, що ти у Вегасі  десь ходиш. П"єш своє улюблене Лате з вишнею, або сидиш у себе в кабінеті. Доходить навіть до того, що ти прямуєш до книгарень, щоб знайти ще якусь інформацію про розтинання. Я знаю, що ти десь поруч.
-Сталкер. - зі звинуваченням промовила я.
На що він посміявся.
-П'ять років тому я б не подумав, що мене будуть звинувачувати за те, що я сталкер. - кожне слово він промовляв зі сміхом.
-Ти колись перестанеш сміятися? - так, як він наклонив голову, мені прийшлося наклонитися до нього.
-А ти...
Він не встиг договорити, як його телефон задзвонив.
На екрані було написано ім"я.      
Сара.
-Не була і ніколи не буде. - я повторила його ж слова.
Мерфі простягає мені свій телефон.
-Відповіси їй. Скажи цій, що я з тобою. - на повному серйозі він віддав мені телефон.
Я беру в руки телефон. Майже торкнувшись пальцем на екран, я зняла слухавку. Відразу поставила на громку, щоб Міллер теж почув.
-Ти де? - перше, що я почула з динаміку телефона. - Тебе не можуть знайти друзі. Я переживаю за тебе.
-Не треба, він спить у теплому ліжку. Нагодований, помитий все що можно було зробити він зробив у мене. - найсолодшим голосов промовила я.
-Тересо? Що він у тебе робить? - вона була у шоці. - Міллер повинен бути у Брукліні. Що він робить у тебе?
-Як швидко, Саро, ти стала мене називати на ім'я. Або ж на ти. -  вона працювала зі мною рік, я ні один раз не чула від нею моє ім"я або на ти.
-Я звільнилася від тебе. - таку радість у голосі я ще ніколи не чула. - Твій батько дозволив працювати у нього.
-Ким? - мій тато вже наробив багато чого поганого. Гадаю треба їхати та все вирішувати.
-Приїдеш узнаєш. - він не взяв її на роботу.
-Ой, - тяжко зітхнула я. - брехати навчись, по можливості.
-Курва.
Замість її голосу, я чула гудки скинутого виклика.
-На, - я віддала йому телефон. - можеш їхати знаючи, що вона не доторкнеться до тебе.
-А, якщо...
-Я її вб'ю. Вона це знає. - я встала. - Але, якщо сам до неї прийдеш, знай, ти втратив мене назавжди.
-Я кохаю тебе, кошенятко. - сидячи на лавці, він скористався моментом. - Завжди.
-Побачимо, Міллер. - кутики моїх вуст стрибнули у гору.

Я пішла до дверей готелю, а у голові вірш, який я вивчила ще у років 7.

Il était un grand nombre de fois
Un homme qui aimait une femme
Il était un grand nombre de fois
Une femme qui aimait un homme.
Il était un grand nombre de fois
Une femme et un homme qui n'aimaient pas
celui et celle qui les aimaient.
Il était une fois,
Une seule fois peut--être
Une femme et un homme qui s'aimaient.
           
*****

Б"янка Міллер - Вона
Не підходить вона мені.
Не моя вона.
Любчику, не знущайся.
Всі знають, що я твоя.

Б"янка Міллер - коханка.
Добре, коли у тебе немає нікого.
Промовляючи слова, кожного рядка,
Я гадаю, ось що в мене є.
Вірші.
А в нього просто коханка.