Я Підібрав Дивного Лицаря

Розділ 6

Боже, який же ти впертий; в такому випадку, давай просто ляжемо спати разом...?! Навіть якщо ліжко напів двоспальне і воно буде за вузьким для двох, потерпиш...?!

Я завжди прагну припинити чинити опір і плисти за течією, коли щось стає надто неприємним але зараз усе, що я хочу зробити, це вдарити себе за таку погану звичку.

Чому? Як це сталося? Ззаду мене обняли міцні руки. Десь над собою я почув ніжне, сонне дихання. Переді мною вимальовувалась стіна. Мене цікавить лиш одне, як я опинився в ролі дакімакури...1*

Давайте повернемося на кілька годин раніше. Коли ми з Іліасом повернулися з шопінгу, кожен почав розпаковувати свої знахідки. Поки я знімав етикетки з одягу, Іліас мив щойно куплений посуд. Коли обидва закінчили, я навчив Іліаса користуватися рисоваркою та плитою, а потім почав готувати вечерю. Під час вечері ми неквапливо дивилися телевізор. Пізніше я ще заскочив в ванну.

«Що ж, а тепер пора вкладатися...» Щойно промовивши ці слова, я зрозумів, що забув купити найважливіше.

Послідувала ще одна суперечка щодо спальних місць. Мені вже набридло повторювати це щовечора, саме тому я й пішов в меблеву крамницю: купити футон... Незважаючи на це у той момент я відволікся на стильну крамницю домашнього побуту і замість футона купив набір посуду. Побачивши щасливу морду цього хлопця, мене охопило відчуття виконаного обовʼязку і йшов додому я безтурботно, так і не згадавши причини, чому я взагалі пішов купувати меблі.

І ось, другий раунд нашої битви розпочався. «Ти все ще не в ідеальному стані...» — спробував сказати я, але Іліас на це не купився. Не слухаючи мене, він сказав, що сьогодні ввечері спатиме на дивані. Чомусь я відчував, що буду зобовʼязаний вибачитися за те, що змусив чоловіка, схожого на принца, спати на дивані але цей хлопець виявився навіть упертішим, ніж я думав. Він був з тих людей, яких не можна було переконати в іншому, коли він все вже вирішив самотужки, тож, відчувши, що сварка вже починала мʼяко кажучи дратувати, я дозволив йому робити все, що він хоче, та просто недбало відповів: «Гаразд, тоді ми вирішили».

Вперше за довгий час я повернувся до своєї спальні, але чомусь озирнувся назад. Там я побачив дві великі ноги, які стирчали з дивана. Диван був достатньо великий щоб у ньому помістився хтось мого зросту, тож щоб спати там такому велетню, як Іліас, потрібна була серйозна витримка. Визирнувши з-за спинки дивану, я побачив, як Іліас відчайдушно намагався помістити себе в маленький простір, загорнувшись у ковдру. Я не міг більше спостерігати за цим.