Я Підібрав Дивного Лицаря

Розділ 7

Ми забезпечели апартаменти всіма необхідними життєвими потребами і через чотири дні після того, як Іліас поселився в мене він сказав, що хоче вивчити японську. Я був єдиною людиною з якою він міг безперешкодно спілкуватися через моє мовне «шахрайство», також насправді важко жити, коли ти навіть не в змозі читати. Крім того, чути його: «Я не можу це прочитати», теж доволі важко для мене. Хоча я планував сьогодні не поспішаючи займатися хатними справами, прохання Іліаса здалось важливішим, тому ми пішли в бібліотеку. Було якось соромно нести до реєстратури цілу купу дитячих книжок і аркушів для навчання письму. Мабуть я був схожим на якогось захопленого татуся чи щось таке...

Звідти ми пішли пообідати в невеликому сімейному ресторані. Увага персоналу до обслуговування клієнтів настільки вразила Іліаса, що він вигукнув: «Неймовірно!» Здається він подумав, що це ресторан високого класу, тож я дозволив йому продовжити так думати. Він був задоволено схвильований через бар, та я відчув гордість і збентеження водночас, коли він почав плакати від щастя, зʼївши парфе.*1

Здається йому подобається солодке. Коли він через сльози промовив: «Я ніколи ще не куштував нічого смачнішого в своєму житті!», все що я подумав в цей момент було: «Що мені в біса робити з ним?» Гарний хлопець поїдає полуничне парфе, а навпроти нього сиджу я, попиваючи каву. Мені було фізично боляче від поглядів оточуючих столиків, і хоча з кожним новим поглядом я думав, що більше не зможу це терпіти, я повернув всім спостерігачам абсолютно нечитабельний та холодний вираз обличчя...це, це насправді було важко. Моє серце зі скла, тому ще трішечки і воно б не витримало.

Моя відпустка швидко закінчилася. Жахливого понеділкового ранку в мене спрацював будильник. Як завжди, я сердито вимкнув його і встав. Поруч лежав Іліас, який глянув на мене з сонними очима.

З того дня, коли ми ділилися ліжком, цей хлопець чомусь продовжив спати разом зі мною і постійно просив дозволу, щоб забратися до мене в ліжко. Чи тільки я відчував, що це дивно, коли двоє чоловіків так спали поруч один з одним...? Точніше, хіба не було дивним, що двоє товаришів-чоловіків продовжували спати разом, діливши одне й те саме до болю вузьке ліжко?

Хоча я й розмірковував над цим питанням, хлопець переді мною сказав би: «Звичайно це нормально», тож я подумав, що можливо це я дивний? Відтоді це питання переслідувало мене щодня.