Я Підібрав Дивного Лицаря

Розділ 5

Я не можу дозволити хворій людині спати на дивані. Після чудової суперечки з цього приводу, все закінчилося на тому, що я виграв її, зазначивши, що Іліас ще не повністю вилікувався. Якщо так буде продовжуватись, я просто придбаю ще один футон. Лігши на диван загорнутим у ковдру я заснув з цими думками, які не покидали мій мозок.

Навіть без дзвону будильника, наступного ранку я прокинувся в ту годину о котрій я зазвичай йду на роботу. Я ще двічі намагався заснути, згортаючись гусеницею у ковдру але через цей клятий диван я зрештою здався і вирішив зустріти цей день. Вмивши обличчя, почистивши зуби й увімкнувши телевізор, я опинився на своїй рідко-використованій кухні. У будні я їв їжу за робочим столом, а у вихідні спав до полудня, тож це для мене було вперше, коли я спробував приготувати сніданок, відтоді, як я переїхав сюди.

Якщо і є сніданок, який може приготувати кожен, то це будуть смажені яйця. Приготувавши їх, я, відповідно розірвав пачку супу з локшиною місо швидкого приготування. Рис для сьогоднішнього сніданку був той, який я загорнув і залишив в рушнику, щоб той зберігав тепло: немає значення чи був він не свіжим чи поганим на смак, я з тих людей, які просто хочуть наповнити свій шлунок. Щойно я закінчив готувати, як Іліас вчасно ввійшов в кухню.

– "Доброго ранку."

– "Добрий ранок, ти вже приготував сніданок?"

– "Ага, ти хочеш їсти?"

– "Так. Вибач, що так турбую тебе... насправді це я мав би готувати."

– "Ти можеш готувати сніданки починаючи з завтрашнього дня. Пізніше я покажу тобі, як користуватися кухнею та іншим."

Подаючи рис, я сказав Іліасу піти вмитися і він слухняно пішов до ванної кімнати. Коли Іліас повернувся, він сів поряд зі мною на дивані, спереду якого стояв стіл. Здається яєчня теж існувала в його світі, тому що він знав як ця страва називається. Але місо суп навпаки спантеличив його. Коли справа доходить до поїдання яєць, я завжди за те щоб додати соєвого соусу, тому я пішов і взяв пляшку з соусом, щоб полити ним свою яєчню, перш ніж почати їсти. Тим часом Іліас спостерігав за мною з ілюзією собачих вух на його голові.

– "Не дивись так на мене, може ти чогось хочеш?"

– "Е-е...можливо, в тебе є виделка?"

А, зрозуміло. Те, як він завжди вільно говорив японською (через мої «шахрайства головного героя»), ввело мене в оману. Зрештою, цей хлопець іносвітець. Він взагалі не міг користуватися паличками. Я не усвідомлював цього, оскільки вчора все що ми їли можна було їсти ложками, але сьогодні він не зможе зʼїсти яєчню використовуючи ложку. Припинивши поїдати свою порцію, я пішов на кухню, щоб взяти виделку і повернувшись побачив Іліаса, який дивився на соєвий соус з зацікавленим виразом обличчя. Я запитав в нього: «Що ви зазвичай їсте з такою їжею?»