Старший брат

Розділ 1

Сміх крізь сльози, життя в тіні смерті.
"Жити" Ю Хуа.

Він бачив сон, де йому знову пʼять чи шість років. Хлопчик сидів на ліжку. З одного боку від нього був теплий радіатор, а з іншого — жінка.
Жінка була вагітна, і дитина не наважувалася тулитися до неї надто близько. Він майже невагомо поклав свою голову на її руку, створюючи ілюзію близькості та прив'язаності.

Ця жінка була справді гарною, не гіршою за зірок з телевізора, з чистотою, світлою шкірою та витонченими рисами обличчя.

Вона тримала в руках потерту стару книжку та уважно читала її. Здавалося, що жінка була не дуже освіченою, адже навіть прості казки вона читала з труднощами, часто роблячи паузи у невідповідних місцях. Проте це не заважало їй отримувати задоволення.

Одною рукою вона тримала книжку, а другою легко торкалася живота, читаючи м'яким, чистим голосом. Її обличчя було спокійним та прекрасним.

"...Діти разом пішли на інший бік гори та знайшли струмок, що весело протікав зі сходу на захід. Він дзюрчав:

— Дурні діти, там запашна випічка, золоті запечені курчата. Незліченна кількість різнокольорових цукерок на деревах, наче зірок на небі. Там також живуть чудовиська-людожери, які тільки й чекають, щоб запекти вас, як пухкеньких ягнят, а потім проковтнути.

Спочатку діти були налякані та не наважувалися ступити й кроку. Вони жили на цьому березі струмка, харчуючись дикими грибами без смаку та кислими ягодами.

Нарешті старший хлопчик сказав собі: "Я більше не можу триматись. Було б чудово насолоджуватися їжею з того берегу. Я міг би зʼїсти тістечка, запечене курча та безліч цукерок".

Він перестрибнув через струмок і цілий день провів у чарівному лісі, насолоджуючись смачною їжею. А ввечері повернувся назад, сказавши всім, що так і не побачив там ніяких монстрів-людожерів.

Наступного дня найстаріша дівчинка теж сказала собі: "Я б теж хотіла скуштувати їжу з того берега".
Вона пішла разом із першим хлопчиком у ліс та провела там цілий день. А ввечері, повернувшись, діти розповіли, що так і не зустріли жодного монстра.

Один за одним хлопчики та дівчатка перестрибували через струмок, щоб насолодитись їжею з іншого берега. Минали дні, а за ними й місяці, але монстрів-людожерів так і не було видно. Діти насміхалися над невгамовним струмком. Згодом вони всі оселилися на тому березі, товстішаючи з кожним днем.