Старший брат

Розділ 8

Відтоді, як Вей Цянь покинув школу до тієї масової бійки, минув цілий рік, протягом якого його життя було рутинним і одноманітним. Воно нагадувало повільний, але невпинний процес стирання його молодого запалу та енергії, роблячи хлопця все більш втомленим і байдужим.

Двері в майбутнє повільно зачинялися перед юнаком, а час невпинно штовхав його вперед. Спочатку Вей Цянь думав, що цей час буде нестерпним, але згодом зрозумів, що, проживаючи "болісні дні", його сприйняття потроху притуплюється. Він усе ж знаходив у цьому житті розваги та довго ними тішився. Рік минув дуже швидко.

Нові виклики чекали попереду. Один із них був спричинений Вей Чжиюанем.
Сяо Юань не був таким, як Сяо Бао. Зазвичай він слухався Вей Цяня у всьому і не потребував багато уваги. Проте, хто б міг подумати, що коли справа дійде до школи, цей хлопець дійсно навчиться відстоювати свої інтереси.

Вей Чжиюань категорично не хотів йти до навчального закладу. Його життєвий досвід дещо відрізнявся від однолітків. Він багато знав про питання виживання, але йому дивовижно бракувало загальних знань, які мала б мати звичайна дитина. Хлопчик не мав жодного уявлення про школу. Сяо Бао розповіла йому, що школа — це сидіти в класі та вчитися читати та рахувати. Вей Чжиюань подумав про це і зрозумів, що не має інтересу до читання та арифметики.

Маленький хлопчик вперто вважав, що школа — це марна трата часу, це життя за рахунок старшого брата і байдикування.

Це викликало у нього страх перед навчальним закладом. Незважаючи на те, що Вей Чжиюань вже цілий рік жив із Вей Цянем, та добре ладнав із Сяо Бао (а подекуди навіть бився з нею), він все ще боявся, що його можуть кинути у будь-який момент.
Сяо Юань намагався зменшити свій страх, допомагаючи сім'ї у виконанні домашніх справ.Хатні клопоти та збір пляшок для продажу за невеликі гроші були його способом участі. Коли його "позбавили" можливості допомагати, щоб він більше часу проводив у школі, хлопчик підсвідомо вирішив, що це знак, що його покинуть, і тому розпочав запеклий опір.

Вей Цянь щодня був зайнятий як собака і, звісно, не зважав на думки малого. Уранці першого навчального дня він просто й грубо витягнув Вей Чжиюаня та Сун Сяо Бао з дому. Замкнув двері, не звертаючи уваги на спротив Юаня, і потягнув їх до школи.

Поки вони йшли, Вей Чжиюань поводився, як розлючений кіт. Вей Цяню довелось нести його разом із рюкзаком. Малий висів у повітрі, не торкаючись ногами землі, намагався дряпатися і кусатися, що викликало цікавість у перехожих.
Вийшовши з дому, вони зустріли Сань Пана. Побачивши це, товстун весело сказав: