Старший брат

Розділ 17

Вей Цянь навіть свою рідну матір міг назвати "шльондрою", тож зовсім не зважав на цю бабу. Він холодно усміхнувся і з усією своєю жорстокістю сказав:

— Хто ти взагалі така? Хочеш забратися — забирайся, не чіпляйся до моєї сестри. Не думай, що через те, що ти стара й скоро помреш, я не наважуся відправити тебе на той світ раніше.

Його поведінка була абсолютно неетичною. Із огляду на його життєвий шлях, збереження вихованості в такій ситуації було б справжнім дивом.

Старенька прожила шістдесят-сімдесят років і ніколи не зустрічала такого зухвалого негідника. Завдяки багаторічній праці та міцному здоров'ю вона не втратила свідомості від обурення на місці.

Коли стикаєшся з негідною поведінкою, мимоволі починаєш поводитися так само. Стара жінка, не втрачаючи холоднокровності, використала свою навичку сваритись і відважно сказала:

— Добре, без проблем, якщо маєш сміливість, убий мене. Навіть якщо ти це зробиш, я, ставши привидом, заберу свою онуку. Я заберу її жити в курник чи свинарник, але не залишу її в руках такого негідника як ти!

Вей Цянь дивився на неї з люттю. Його погляд був наповнений явною злобою, тож здавалося, наче вона має фізичну форму. Юнак майже досяг статури дорослого чоловіка — широкі плечі, вузька талія, а його тіло було вкрите шрамами від бійок, що додавало йому небезпечного вигляду. Стара жінка інстинктивно здригнулася.

Прийшовши до тями, вона глянула на нього ще більш рішуче, демонструючи готовність до скандалу, ридань і навіть самогубства. Вона крикнула:

— Якщо ти такий сильний, вбий мене! Але навіть тоді ти залишишся безсоромним покидьком! Що ти ще можеш? Мені однаково лишилося небагато, я тебе не боюся! Тьху на тебе!

​​Ще до того, як слина вилетіла з її рота, Вей Цянь грубо штовхнув жінку до столу. Нарешті, втративши самовладання, він перекинув Сун старшу разом із дерев'яним столом. Оцет, у якому маринувався часник на Ла Ба, розлився по підлозі, наповнивши повітря різким запахом.

Сун Лаотай зойкнула і впала на підлогу, розкинувши руки й ноги. Із її голови комічно стирчали два шматочки часнику. Вона глибоко вдихнула і, підвищивши голос до рівня, який можна було почути за кілька кварталів, почала кричати:

— Вбивають! Вбивають! Покидьок вбиває...

Крик раптово урвався, бо Вей Цянь схопив жінку за комір і стиснув її горло своєю сильною рукою, змусивши стару замовкнути. Шия Сун Лаотай була тонкою, як у курки, і Вей Цянь легко схопив її однією рукою. Шкіра на ній була в'ялою і зморшкуватою. Підліток підняв жінку з підлоги не послаблюючи хватки.

Очі цього вродливого юнака були повні темряви, вираз обличчя холодний, а долоні гарячі. Його хватка була неймовірно сильною, і здавалося, що він вирішив задушити цю стару жінку. Сун Лаотай не могла вирватися. Вона билася як риба, викинута на берег, безпорадно борсалася кінцівками, марно намагаючись подряпати нігтями шкіру на руці Вей Цяня. Її обличчя швидко стало синьо-фіолетовим.