Помста та покаяння

Сповідь буває різною

Кожен удар по моєму тілі дублюється голосним звуком в голові. Боже, захисти мене від нього. Або, вбий їх всіх.

***
Я не відкриваю очі, моє тіло тремтить від холоду, а руки натягують до шиї товсту ковдру. Я вже давно не відчуваю температури, мені байдуже чи спекотно, чи морозно, в цьому немає сенсу для мене. Я нічого не відчуваю. Тому коли я чую гуркіт та звук запалення каміна видихаю. Колись цьому настане кінець, або мені.

- Леді Форс, мене попросили підготувати вас до вечері. - тихо прошепотіла служниця біля мене.

Що ж, моя тиха година закінчилась, мені знову прийдеться грати задоволення від компанії людей. Можливо і бачити їх пики, якщо дозволять підняти голову. Хто зна.

Перші дні тут, я уявляла, що вони ніби трьох головий дракон, що по черзі виростив голови, але замість поїдання плоті він прижився в моєму тілі та душі, паразитує. Як цікаво, де принц захисник? Ох точно, він напевно теж молиться.

Боже, який же сюр, на шляху для Бога вони вбили в мені його.

-Як же просто можна все перервати, так Емілі?- мій голос несподівано почувся в цій глухій тиші. Я вже витягла своє напівмертве тіло з під ковдри та з всією уважністю дивилась уважно за реакцією цієї маленької хвойди.

Цікаво, а в ній є Бог? Як би б був, вона вже нарешті забрала його в мене, або вбила.

-Леді Форс, давайте я вам допоможу?- Емілі трішки перелякано посміхалась та все не знала куди діти руки. Вона то зжимала пальці спереду, то різко заводила за спіну та вирівнювалась. Вона все розуміла. Усе.

Не ставши більше її мучити та чекати інших двох дівчат я махнула рукою, щоб готовили воду.

Коли знову нарешті стало тихо, я тяжко видохнула. Піднявши загублений погляд утикаюсь у вікно, і знову бачу цей мокрий сніг, що тає так і не долетівши до землі. Як же я ненавиджу тут усе, навіть його, але як же це жалюгідно. Цей клятий сніг у цьому клятому замку. Ці кляті штори. Тут жалюгідна не тільки я.

Кімната була не велика, але з лівої сторони знаходилось чотири великих вікна, що заповнювали майже усю стіну з лівої сторони. Заповнювали видом на сніг триста двацять днів в році. Мокрий сніг, великий, комками, талий, але все ще сніг. Скажете можна закрити штори та, наприклад підпалити свічки? Але навіть в такій дрібниці доля чи Бог, вже не знаю в кого гумор кращі, пошуткували над мною. Ці трикляті штори забаганка людини що продала мене в це рабство, рабство заміжжя та купи мережив на вікнах.