Босорка(н) за викликом

Глава 1. Бідна бідося і фея у військових чоботях

Андрій дуже пожалкував про зроблений вибір, але було вже пізно.

Єдине, що він встиг, перед тим, як упасти зі стільця – схопитись рукою за мотузку, що пекучим зашморгом звилася вкруг шиї. Потім... пальці стиснуло, прибгавши до шиї, стілець вивернувся з-під ніг і впав на долівку, стіл захитався від поштовху і теж впав набік, а Андрій повис посеред кімнати, соваючи ногами в повітрі й дихаючи крізь зчеплені зуби.

Повисів, слухаючи жахливий скрип люстри, об яку терлась мотузка, і як та сама клята мотузка здавлює пальці, горло та шкіру за вухами. Він би заплакав, чи заволав, але, якось не до того було. Треба було рятувати життя.

Якось.

Якщо вже не вдалося померти.

Скрип-скрип...

Який же він дурень! Нащо? Нащо?! За що? За що Всесвіт знущається з нього навіть зараз, виставляючи його трагічне і героїчне (як йому здавалось!) рішення, блюзнірським фарсом? За що?!

Скрип-скрип... Кхех-х-х...

А робити що? Що робити?!

Андрій би вилаявся... за інших обставин, але, зі зрозумілих причин, зараз він цього зробити не міг фізично. А що міг?

Заволати про допомогу, щоб прибігли сусіди й зняли невдалого самогубця з зашморгу? Ні. Він й так ледь дихає, куди там кричати...

Розгойдатися, щоб клята мотузка розірвалась і впасти? Не розірветься, вона новенька – тільки сьогодні купив, по дорозі з роботи, «як для себе вибирав», дурний перфекціоністе...

Ні до стола, ні до перевернутого стільця не дотягнутися, а шафи в цій кімнаті й геть нема – він геть безпорадний у своєму дурному становищі...

Тож, може, того – відпустити руки та... завершити задум?

Пальці правої руки, затиснуті поміж мотузкою і горлом, були, може зламані, а може просто так стислі, що втратили чутливість, а от ліву руку, якщо постаратись і відособитись від панічного стану, можна розчепити й...

Якби його зараз знімали, це відео набрало б мільйон переглядів у мережі! Мільярд. Сто мільйонів мільярдів! І всі глядачі реготали б, як навіжені, коли б побачили, як підвішена під старою люстрою фігура звивається, колихається, лізе рукою до кишені, до другої кишені – і дістає телефон.

Він і сам би зареготав, якби мав таку можливість. Але, він такої можливості не мав.

Скрип-скрип... Є-хе-хех-х-х...