– Що? – аж підплигнув Андрій. – Як ти мене назвав?
Це... Цьо... Ця істота мовчки висмикнула в Андрія паспорт із рук і пройшла повз нього на кухню. І не відповіла!
– Я питаю – як ти мене назвав! Назвала...
А воно тільки чорну брову підняло, й підставило старий чайник під кран. Заструменіла вода, порушуючи повислу тишу.
– Ти... образився? – обережно спитав Андрій. – Я... Я не мав порпатися у чужих кишенях. Пробач. Я просто хотів знати... Ти ж про мене знаєш, а я про тебе нічого! Тільки ім'я в об'яві, і те не справжнє!
– За яким дідьком тобі моє ім'я? – нарешті озвавсь Шура. – І – воно справжнє. Бо походить від Олександра.
– Ніколи не чув такого. Геть не схоже. То ти хлопець?
Шура пирхнув:
– Нащо питаєш? Сам паспорта бачив.
– Ну, бо цей... тово... всяке буває, – мовив Андрій, почуваючи дивний смуток, неначе згубив щось. – Небінарні персони, те, се...
– Та хлопець я, Колобоню, забудь про ті глупощі.
– Як... – «ти мене назвав?», хтів знову спитати Андрій, але передумав, бо були більш нагальні питання, поки цей дивний хлопчина розговорився. – То чому – Шура? Бо ім'я таке, що можна й з жіночим сплутати! І вигляд в тебе теж... неоднозначний.
– Де – неоднозначний? – склав руки на грудях Шура, задер ніс і насупився. – Хіба я спідниці ношу? Чи бюст підкладаю? Чи, може, фарбуюся? Прикраси жіночі, може ношу, ні? То ж, це все твої хтиві фантазії, любий клієнте! Одні збоченці навкруги... – скрушно мовив він і цикнув зубом, як остання шпана.
Андрій закляк від цієї промови, наставив на хлопця вказівного пальця, але так й не спромігся нічого сказати. Бо, як не крути, Шура мав рацію: жодного жіночого елементу в одязі в нього не було, ні прикрас, ні парфумів, ні косметики. Навіть поведінка і рухи були трохи кострубаті й хлопчачі. А те, що очі великі, та кучері чорні, то... він же в тому не винен, то від природи так. Може Андрій і справді, тово... фантазія розігралась. Збочена.
– Вибач, – сказав Андрій і сів за стіл. – Ти правий.
Шура подивився на нього, але, бачачи, що спору не буде, й сам сів навпроти.
– Ладно, – мовив він. – Ти теж правий. Трохи кошу під дівчину.
– Нащо? – спитав Андрій.
YOU ARE READING
Босорка(н) за викликом
أدب نسائيОнук старої босорки Євдокії працює у великім місті тарологом. Одного дня йому дзвонить клієнт, але, чомусь мовчить. А карти про нього випадають дуже невтішні! Мабуть, настав час подзвонити бабусі та спробувати врятувати людину. Історія написана в ра...
