Андрій сидів на кухні під яскравим електричним світлом і почував себе... дивно. Наче опинився в чужому сновидінні – дуже реалістичному, де можна розгледіти найменші деталі чи відчути дупою стілець під собою, але... ситуація та обговорювані теми були такі неймовірні, настільки далекі від звичного андрійового життя, що здавалися сном, гіпнозом, навіюванням. Відчуття часу теж помінялось: Андрію здавалося, що все це вже давно пройшло, ці розмови й ця ситуація, а він все це зараз просто пригадує – з усіма реалістичними подробицями та відчуттями – десь із майбутнього. Легка нудота підкотила під горло – як буває коли ти не виспався, зайшов до ліфта і той різко рушив униз.
Шура облишив вже зібрані карти, взяв Андрія за щоки й стурбовано зазирнув йому в очі. Поцокав язиком.
– То що ти вирішив, Колобоню?
– Ти... після того, як облив мене водою й поцікавився як звати, жодного разу не назвав на ім'я, тільки «клієнт», «цей чоловік» й «Колобоня». Чому так? – спитав Андрій. Здавалося, від рук Шурка йшов наче легкий вітерець, який розвіював запаморочення і від того ставало легше дихати.
– Бо... Ти точно хочеш те знати? Гаразд. Бо ти трохи помер, Колобочку. Коли я прийшов, ти валявся на підлозі й не дихав. Клінічна смерть від задухи.
– Але ж я!.. Я зараз!..
– Так-так. Зараз ти знов живий. Можеш вважати, що тоді ти просто втратив свідомість, якщо так тобі буде легше. Суть в тому, що твоє астральне тіло... твоя душа не надто міцно тримається в тілі. І якщо звати тебе на ім'я, це активує всі ті прив'язки, які до тебе причеплені, і – хтозна, що це спровокує? Можливо, твою душу просто висотають по цим каналам дистанційно. Розумієш? Назвати ім'я – буде як натиснути на спусковий гачок чи на кнопку. Тому я хочу дати тобі нове ім'я. І нову долю. Якщо ти погодишся. Ти ж... погодишся?
Андрій покліпав очима, перетравлюючи нову порцію шизотеричної нісенітниці, яка на нього звалилася. Все це, звісно, фігня, але фігня, від якої мороз йшов поза шкірою.
– Прив'язки, – врешті сказав Андрій. – По яким можна витягнути душу. Я не вірю в це.
– Може тому ти ще і тримаєшся, – сказав Шура й випустив його голову з рук. – Бо якби ти все це ще й бачив... Врешті, я – який ненавидить магію і ти – який не вірить у неї, ми могли б бути гарною парою... тобто, командою! Якби ти погодився на те. Ти ж, погодишся?
YOU ARE READING
Босорка(н) за викликом
أدب نسائيОнук старої босорки Євдокії працює у великім місті тарологом. Одного дня йому дзвонить клієнт, але, чомусь мовчить. А карти про нього випадають дуже невтішні! Мабуть, настав час подзвонити бабусі та спробувати врятувати людину. Історія написана в ра...
