Ми з Владом почали планувати, що саме можемо зробити, щоб наш проект став реальним. З кожним днем думки ставали чіткішими. Ідеї поступово набували форми, і хоча на початку все здавалося амбіційним і навіть складним, ми вирішили йти маленькими кроками.
Перш за все, ми обговорили, що ми хочемо змінити у нашій школі. Я завжди вважала, що школа — це не просто місце для навчання, а й середовище, яке має надихати. І якщо ми хочемо щось змінити, то потрібно почати з маленьких, але важливих змін: нові ініціативи, підтримка творчих ідей, підтримка учнів, які хочуть зробити щось більше, ніж просто отримати оцінку. Все це ми мали на меті реалізувати через наш проект.
— Я думаю, що перший крок — це зробити так, щоб усі дізналися про наші ідеї. Але для цього треба залучити більше людей, — сказав Влад, сидячи в нашій маленькій групі під час перерви.
— Я згодна, — відповіла я. — Спочатку можна організувати виставку творчих робіт, а потім зробити презентацію, де кожен зможе поділитись своїми ідеями. Так ми не тільки покажемо, що в нас є щось цікаве, але й залучимо інших.
— Окей, тоді давай почнемо з оголошення. Можемо поставити оголошення на стіні і запросити всіх до участі, — сказав Влад, і ми разом почали малювати перше оголошення.
Ми вигадали ідею «Шкільний Фестиваль Ідей», де кожен учень міг представити свою ідею чи проект, що покращує життя в школі або в суспільстві. Ми планували розповісти про важливість змін, і що кожен може долучитися, навіть якщо його ідея здається дрібною. Важливий був сам процес — процес змін.
Протягом тижня оголошення почали з'являтися на стінах школи, і навіть здивували деяких наших однокласників. Спочатку ніхто не розумів, чому ми так активно готуємося, але потім все більше людей стало цікавитись. Влад взяв на себе частину організаційних питань, а я активно працювала над тим, щоб привернути увагу до цього заходу.
Одного ранку, коли ми знову зустрілися в коридорі, я побачила, що деякі з учнів вже підходять до нашого стенду і читають оголошення. Це було першим доказом того, що наші ідеї починають жити самостійно.
— Ти бачиш? — сказав Влад, показуючи на натовп, який вже оточив наш стенд. — Це тільки початок. Якщо все піде добре, у нас буде реально великий захід.
— Так, це як перший крок до чогось справжнього. Мені навіть цікаво, які ідеї принесуть інші, — відповіла я, посміхаючись. — Але я вже знаю, що ми можемо зробити з цією енергією. Ми можемо дати людям шанс на щось більше, ніж просто звичайний день.
