Ми йшли далі, і хоча темрява поступово ставала менш запеклою, в серці я відчувала, як виринає новий, важливий етап цієї подорожі. Цей шлях був більше, ніж просто подолання страхів чи випробувань — це була боротьба за те, щоб зрозуміти самих себе, навчитися приймати те, чого ми раніше уникали, і разом знаходити відповіді на питання, які переслідували нас усе життя.
Попереду, здавалось, нічого не було — лише нескінченна порожнеча. В той самий час в повітрі було відчуття, що ми на самому початку чогось дуже важливого. Я відчула, що це місце не просто тест на силу або хоробрість. Це був простір, де кожен наш вибір відгукувався потужними змінами в реальності. І, можливо, ми не просто знаходились у цьому світі, а ставали його частиною. Це було більше, ніж просто подорож у темряву — це було випробування на те, наскільки ми готові змінюватися.
— Я не знаю, що далі, але я відчуваю, що нам потрібно зупинитись, — сказав Влад, дивлячись на мене з великою рішучістю в очах. Він розумів, що ми маємо пройти ще один етап, перш ніж знайти відповідь на всі питання.
Ми зупинились, оглядаючись навколо. Все виглядало по-іншому: темрява тепер мала не лише відчуття, але й вигляд, який важко описати словами. Вона була живою, пульсуючою, інтенсивною, але одночасно і тихою, мовби сама реальність дихала разом з нами.
— Що це за місце? — спитала я, відчуваючи, як до мене починає поступати нова енергія, наче в цьому світі існує якась глибинна сила, яку я ще не розуміла.
— Це місце на межі двох світів, — відповів Влад. — Це перехрестя наших думок, страхів і бажань. Тут кожен вибір має свою ціну, і тут ми зможемо зрозуміти, чи готові ми прийняти відповідальність за все, що творимо.
Ми йшли вперед, і кожен наш крок, здавалось, наближав нас до чогось нового і невідомого. Раптом перед нами виникло велике відображення — у вигляді дзеркала, яке висіло в повітрі, ніби воно було частиною самого простору. Це дзеркало було величезним, чорним, з глибокими тріщинами, які нагадували річки часу. У ньому ми побачили свої відображення, але не ті, що ми бачили кожного дня.
— Це те, що ми боїмося побачити в собі, — тихо сказав Влад, спостерігаючи за дзеркалом. — Це наші заперечення, наші тіні. І ми маємо пройти через них, щоб дістатися до іншого боку.
Я підійшла ближче до дзеркала, і воно почало змінювати своє відображення. Я побачила себе в іншому світі — в тому світі, де я могла бути слабкою, боятися, де мої страхи не давали мені жити. І одночасно я бачила себе сильною, рішучою, здатною прийняти будь-яке випробування. Це було немов відображення не тільки того, ким я була, але й ким я могла стати.
