Ми вийшли з каплиці, що залишилася позаду, і одразу відчули, як важка тиша обступила нас з усіх боків. Наш шлях був позначений тільки таємничими знаками і підказками на карті, яку ми тепер носили з собою. З кожним кроком наближались до невідомого, але жоден із нас не сумнівався, що це — наш шлях.
— Перший артефакт... — пробурмотіла я, звертаючи увагу на карту. — Він, здається, знаходиться неподалік від старого замку за містом.
— Ти впевнена? — запитав Влад, кидаючи погляд на мапу. — Це дуже далеко, і ми точно не знаємо, що нас чекає.
Я кивнула. — Потрібно йти. Нам не можна зупинятися.
Ми поїхали на таксі до краю міста. Замок, вказаний на карті, виглядав здавалося б покинутим, з високими стінами та зарослими дворами. Здавалося, що це місце було занедбане давно. Але чим ближче ми підходили, тим більше відчували: тут щось є. І це щось не просто місце, а частина цієї загадкової історії.
— Тут... щось не так, — сказала я, зупиняючись біля входу в замок. — Відчуваєш?
Влад на мить замислився, а потім злегка нахилив голову. — Так, тут точно не так, як здається.
Ми проникли всередину через старий дверний отвір, який відколовся від основної конструкції замку. В темряві ми розгледіли лише кілька палаючих свічок, що освітлювали стіни, на яких були такі ж знаки, як на тому самому вітражі в каплиці.
— Ось вони, — сказала я, вказуючи на стіну, на якій знову був тріо символів: трикутник, око і хрест.
Ми рухалися далі, не відриваючи погляду від стін. І раптом перед нами відкрилася кімната, де стояло величезне дзеркало, в обрамленні стародавнього дерев'яного каркасу. Це дзеркало виглядало як вхід в інший світ. Воно випромінювало слабке світло, ніби захоплюючи все навколо. Я відчула, як волосся на потилиці стало на дибки.
— Це... це воно, — прошепотіла я.
Влад підійшов до дзеркала. Його погляд був уважним, а руки потроху тремтіли. Він взяв мене за руку.
— Ми маємо пройти через нього, — сказав він.
— Але що буде, якщо ми не повернемося? — запитала я, нервово поглядаючи на дзеркало.
— Ти хочеш відступити? — запитав Влад, з невеликою посмішкою на обличчі.
Я подивилася на нього, зібралася з силами і, глибоко зітхнувши, крокнула вперед. Через кілька секунд ми вже опинилися в іншій реальності.
