Ми стояли на порозі того, що здавалося безмежним. Простір навколо нас був абсолютно тихий, лише наші кроки відлунювали в тиші, немов кожен рух створював нову реальність. Небо було безбарвним, і здавалось, ніби час зупинився. Ми не могли зрозуміти, де ми знаходимося, але відчували, що це місце не випадкове.
— Що це за місце? — запитала я, намагаючись розібратись у тому, що відбувається навколо нас. — Я відчуваю, що це важливо, але не можу зрозуміти, чому.
— Це як порожній простір, — відповів Влад, уважно оглядаючи все навколо. — Мабуть, ми прийшли сюди не випадково. Це місце для прийняття рішень. Ти відчуваєш, як воно впливає на тебе?
Я кивнула. Дійсно, тут було щось особливе, щось, що змушувало нас замислюватися. Всі питання, що були у нас раніше, зникли. Лише тут, у цьому просторі, ми зрозуміли, що все, що відбувалося до цього, було підготовкою до цього моменту.
— Ми повинні зрозуміти, чого ми справді хочемо, — сказала я. — Тільки тоді ми зможемо зробити наступний крок.
— Точно, — погодився Влад. — Може, це і є те, що ми шукали. Можливо, нам потрібно не тільки знайти шлях, але й знайти себе.
Ми стали більше прислухатися до своїх відчуттів, заглиблюючись у себе, у те, що насправді важливо для нас. І тут, в цьому незвичному просторі, я зрозуміла, що ми дійсно були на порозі чогось більшого.
— Мабуть, це момент, коли треба вирішити, ким ми хочемо бути в цьому світі, — сказала я тихо.
Влад подивився на мене з розумінням. Ми разом ступили в глибину цього простору, і я відчула, як усе навколо нас почало змінюватися. Спочатку повітря стало більш щільним, потім з'явилися яскраві світлові промені, що пробивалися крізь порожнечу, формуючи контури нових шляхів.
— Це як портал, — сказав Влад, підходячи ближче до одного з променів світла. — Ми маємо вибір. Це може бути шлях, який веде до нового початку, або це може бути просто... можливість повернутися.
Я не знала, що саме вибрати, але відчула, як серце прискорюється, а розум ясніє.
— Мені здається, ми готові рухатися вперед, — сказала я, звертаючись до Влада. — Не треба повертатися назад. Ми вже знайшли наш шлях.
Влад кивнув, і ми обоє ступили в напрямку світла. Кожен наш крок ставав усе більш впевненим. Тепер ми не просто йшли. Ми шукали не лише відповіді, але й сенс у тому, що ми пережили, у тому, що для нас важливо.
