Метелик Хоче Світла

Епілог

Ось за цією історією спливло кілька годин. Вся країна знову смакує нові деталі.
–Після того як я побачила сусіда одночасно стало легше і ще страшніше. – Я намагалася не вживати імена хоча їх і так всі знають. Журналісти ще довго висмоктувати всі деталі з цієї історії. – За кілька хвилин я вже була на вулиці, мені допомогли вийти бо я сама тоді мало що могла зробити. Тільки за кілька хвилин прийшло усвідомлення, що швидше за все вона мертва. Крові було занадто багато.
Як мені потім розповіли нові деталі, саме моя мачуха підслала тих чоловіків яким нібито був потрібен батьків бізнес. Проте насправді завдання в них було одне, прибрати саме його. Та не так склалося як гадалося.
Я зробила паузу і прочитала декілька коментарів.
–Що до того звідки я впевнена, що мій батько не винен? Мені показали беззаперечні докази, свідчення друзів, колег і знайомих, які тоді були проігноровані і врешті решт кілька зізнань у особливо тяжких злочинах які вбивці приходили підписувати добровільно. І вони не сідали у в'язницю, вони проходили довге і марудне розслідування, купу експертиз і всього такого, а потім їхали у псих лікарню бо просто заходили з розуму і починали бачити свої жертв.
Я зробила ковток води, склянка була порожня – значить варто закінчувати. З сподіванням, що це змінло хоч чиюсь думку я завершила ефір. Було невелике відчуття тріумфу. Я довго чекала дозволу провести цей ефір, потім довго слухала що не варто розповідати. Я й справді замовчала про ті деталі, про які мені заборонили розповідати.
Що ж, я ще раз поглянула на зібрані речі, почала спаеовувати штатив і інші дрібнички які залишилися. Тим часом подзвонив дядько. Нагадав про автобус, щоб я не спізнилися, і сказав що я молодець. Своїх дітей він так і не завів, хоч і одружився, тому я стала йому і його дружині як донька.
Що ж до друзів то у мене залишився тільки Марк, Соня і Данило спочатку влаштували сварку коли дізналися, що я їм нічого не розповіла. Потім почали віддалятися і зрештою таємно розписалися і поїхали з країни. Так навіть краще, хай живуть собі щасливо.
Марк тим часом не барився і також знайшов собі дівчину, тому я і їду назад до Києва, на їхнє весілля. На цю поїздку у мене було кілька планів, перевірити чи в порядку квартира, яку я здаю орендарям, побувати на весілля Марка і врешті решт з'їздити в село до батька на могилу. Скоро буде рівно два роки від тоді як його вбили. Не скажу щоб я страждала, я звикла що біля мене не має рідних батьків, тому фоновий біль завжди присутній. Та я вже з цим працюю і ходжу до психолога.
І ось я вже стою на зупинці і дивлюся на годинник, все таки мені ніколи не вдасться стати більш пунктуальною. Автобус поїхав хвилин 15 тому. Раптом біля мене гальмує машина, BMW чи щось типу того.
–Чому така красуня, у таку погоду стоїть і мерзне, може я підвезу? – скло опустилося і за кермом виявився справді вродливий хлопець.
–Мені аж в Київ. – з сумною усмішкою відповідаю.
–Який збіг, мені теж, сідайте.
Він поклав мою валізу у багажник і відкрив двері щоб я сіла. Прямо джентельмен. За час поїздки я дізналася, що його звати Макс, і що він їде на весілля. Як виявилося це друг Марка. І як виявилося дуже красивий хлопець. Після весілля він дуже наполегливо запрошує мене на побачення, а я охоче погоджуюсь.