Падав білий сніг,
Поки я тихо замерзав,
Гірляндами вбирався світ,
А я безсило засинав...
Картон давно вже змок,
А під ним - сира земля.
Я любив дивитись на зірки,
Поки не прийшла зима.
Води не бачив кілька днів,
Вона тверда та льодяна,
І серед радісних вогнів
Ніхто не дав й ковтка.
Білих лап не відчуваю,
Холод по легеням б'є,
Дати голос сил не маю,
Та ніхто і не прийде.
Мені б в тепло - зігрітись,
Води краплину проковтнуть,
Далі я знайду де дітись,
Лиш поможіть в цю мить...
Де я, де моє тіло?
Все біле, сніг накрив.
Лапи сильно затремтіли,
А сам я тихо захрипів.
А може зберу трохи сил
І гавкну як востаннє?
Ні, надію загубив,
Сподівання - діло марне.
Ніхто мені і не казав
Що зима - така страшна,
Я ніколи дім не мав,
Перший рік не доживу кінця.
Все потемніло навкруги,
Тіло стало невагоме.
Я лечу, іду поза світи?
Це воно, те невідоме?
А далі дуже слабко чую:
«Зараз я тебе зігрію».
Я на землі? Мене несуть?
Це не політ, це добрі люди.
Відразу темрява минула
Як зняли ковдру з голови -
Дівчина в машині пригорнула
І дала теплої води.
