Ти мій світ, мій друг і мій цар,
Ти як промінь небесний між хмар,
Даруєш тепло, даруєш любов,
Даруєш надію, насичуєш кров.
Ти приголубив мене, сироту,
Забрав, обійняв і прогнав самоту,
Доглядав і плекав з дня на день,
Просячи в мене вірність лишень.
Я навчався й старався як міг,
Намагався здобути похвал твоїх,
Я гавкав, гарчав, захищав,
А як треба - тихенько стояв.
Я сумував за тобою щоразу,
Як ти мене покидав, "зараза",
Все дивився на двері вхідні,
Коротаючи години вічно нудні.
А потім ті двері вмить відчинялись
І небесні проміння знову з'являлись.
Ти радісний входив в наш дім,
Знов осяюючи теплом своїм.
Я був дуже щасливий і знов оживав,
Стрибав, вертівся й хвостом махав,
Підбігав до тебе з м'ячем в зубах,
Віддавав і падав у твоїх ногах.
Ти м'яч той жбурляв і мене обіймав,
Гладив шерсть, а далі я знову стрибав.
М'яч шукав і приносив тобі,
І ще раз просився в обійми твої.
Коли ти читав і на ліжку вмощався,
Я поряд лягав і до тебе тулився,
Коли ти їсти варив для себе і мене,
Я ніколи перший не їв без тебе.
Я завжди твої щирі обійми любив,
І все тепло дотиків завжди цінив,
Кожне слово твоє було мов нектар,
Кожен день із тобою був схожий на дар.
Якось ти прийшов, знов мене обійняв,
Мій м'ячик узяв і знову жбурляв,
Та я сил не знайшов для стрибка...
Ми зрозуміли: наш час добіг вже кінця.
Щось дуже сильно в грудях заболіло,
Закрутилось і в очах вмить потемніло,
Я боровся за себе, щосили тримався,
А ти все гладив і поряд лишався.
Я пам'ятаю день останній з тобою,
Він, як і всі, був повен любов'ю,
Довколо все тихо, жодного шуму,
Я глянув у очі сповнені суму.
Ти мене знов обійняв, востаннє уже,
Не гулятимем більше з тобою ніде,
Я очі заплющив й наостанок дихнув,
А потім щасливий навіки заснув.
Дякую за все, господаре любий,
Обіцяю тобі, що тебе не забуду,
Я стоятиму там, біля воріт до раю,
І чекатиму на тебе в ангельській зграї.
