Віра кохання

Школа



( на фото Іра)

Ось я і приїхала до своєї нової школи.Ах да забула сказати, зі старої школи мене вигнали за те що я побила сина директора.Ну що ж, я злізла з своєї Габріели, так, я дала своїй ласточці ім'я.Так на чому це я,ах так, вот я злізла і всі погляди школи були на мені.Я не витримала і крикнула

- відвернулись, швидко!-після цього всі відвели  погляд і я переможно посміхнулася. Я пішла в сторону школи але не тут то було....

Мене на вході збив якийсь хлопець, після чого сказав:

-Дивись куди йдеш, дура

-Оуу, вибач, але дурний тут тільки ти, так як збила тебе не я, а ти мене. Ще якісь притензії?-я подумала не починати день з потрачених собі нервів.
-Сильно розумна, дівчинко? -посміявся він
- А ти сумніваєшся? Не всі ж такі як ти.
- Та ти знаєш хто я?-почав він біситись
- Не знаю і знати не хочу- він мене пихнув. Що? Та як він сміє?!
Я швидко встала і зі всієї сили врізала йому в ліве око,  що він відлетів до своїх друзів, які стояли за ним.

-Запам'ятай, зі мною краще не звязуватись-сказала я і пішла легкою походкою в кабінет директора.

-Блін, нарешті, думала ніколи його не знайду

Я постукала та зайшла, директорка Анастасія Богданівна  сиділа у кріслі та дивилась якісь папери, але потім перевела свій погляд на мене:

-Ім'я та призвіще- сказала та

-Романова Ірина-відповіла я їй

-Так, Романова.А ось ти вчишся в 11-Б.Ходи я тобі видам підручники, розклад, і проведу до класу-сказала директор

-Йдемо-відповіла я

Після того як вона видала мені все необхідне, повела мене до класу.Зайшовши в клас всі знову глянули на мене

Але після мого злого погляду всі відвернулись, а я посміхнулась

-Учні, це ваша нова однокласниця Ірина, її перевили до нас із іншої школи. Іра представся-сказала  Анастасія Богданівна

-ну, я Іра, займаюсь професійно спортом.Це все.-сказала я

-добре, Ір, сідай на 3 парту 3 ряду-сказала мені вчителька

-ок

-ах да я забула представитись, я вчителька хімії Світлана Володимирівна

коли я підішла до своєї парти то побачила що там сидить той самий хлопець якого я побила біля входу в школу.

Даааа повезло мені з однокласником

Я пройшла за парту, сіла і не звертала на нього ніякої уваги

-нуу, привіт, давно не бачились- сказало мені це чмо

-що потрібно?-коротко та ясно відповіла я

-помсти?- більш утвердженно сказав він не як питання, а як сам факт

- скажеш коли мені почати боятись, добре? І на майбутнє-краще відстань від мене придурок, а то зараз і друге око світитись буде

-все все, мовчу-сказав він піднявши руки

-я не заголосно розмовляю?-сказала до нас хімічка

-вибачте-сказала я їй, після чого вона продовжила пояснювати тему

І нарешті продзвенів цей довгоочікуваний дзвінок, після якого я вибігла з класу та випадково збила якусь дівчину

-пробач, я не хотіла, чесно-сказала їй я

-та нічого, це ти мене пробач-вибачилась вона-ти новенька?

-так сьогодні перший день в цій школі.тебе як звати?

-мене Таня, а тебе?

-Іра-відповіла я-ти з якого класу?

-11-Б, а ти? 

-я теж.Круто будемо дружити?

-Так, звісно

Ось так я провела перший день в школі. До речі, той хлопець до мене більше не ліз.
І як мені сказала Таня, його звуть Денис Коноваленко.