Віра кохання

Лікарня

На ранок я проснулась, потянулась.
Я подивились на бік та побачила мирно сплячого Льошку.
Я поцілувала його в щічку та почала вставати, але цей хитрий чоловік поклав свою руку мені на живіт та не пускав мене
- Я знаю, що ти не спиш. Пусти мене, я в душ іду.
- А я на роботу, і що?
- Ти сьогодні йдеш на роботу?- з сумом сказала я
- Так , йду. Не засмучуйся, я не довго там буду
- Леся поїхала у відрядження, як я тут сама буду?
- Я придумав, пішли зі мною?
- Справді?- із блиском в очах запитала я
- Звісно.
- Дякую, дякую, дякую.- цілувала я його в щоки.
- Збирайся, через 20 хвилин виходим.
- Я швидко
Я швидко пішла в душ, і так як на вулиці було трішки холодно я  вдягла протерті джинси, футболку з качкою і наверх кардиган.Я підкрасила очі тушшю та губи рожевим блиском.
Волосся заплела у гульку.
Взула кеди і я готова.
- Льош, я готова. Ти де?
- Я на кухні, спускайся.
Я спустилась на низ, і побачила як Льоша готує сніданок.
- Давай я приготую, а ти йди збирайся.- з усмішкою сказала я
- Ти чудово виглядаєш, я побіг збиратись.
Я подивилась що він хотів приготувати.
Він замішував тісто на млинці.
Я доготувала, і якраз спустився Олексій.
- Сідай снідати.
- Дякую.
Ми поїли і я помила посуд.
Ми вийшли, сіли в машину і поїхали.
Їхали ми хвилин 20.
Ми приїхали до якось дуууже великого офісу.
- Готова?
- Так, пішли.
Мт вийшли з машини та пішли до того офісу.
Ми пішли до ліфта та нажали на кнопку 15 поверх.
Я так зрозуміла, що він останній.
Потім ми вийшли з ліфта та ловили на собі здивовані погляди.А я ловила на собі злісні погляди дівчат, від чого сильніше зжала руку Льоши.
- Не хвилюйся, я з тобою, це ж лише робота.
- Добре.
Ми дійшли до дверей на яких було написано "Директор Іван Степанович."
Ми постукали і після короткого 'заходьте' увійшли в кабінет.
- Доброго дня, кого сьогодні фотографуєм?
- Доброго, фотографуємо групу " RIXTON ONE", вони ще мало відомі, і тільки розкручуються.- він підняв голову та подивився на нас, бо до цього дивився на якісь документи.- А це хто?
- Це моя наречена, вона вагітна і я не хотів її саму залишати вдома.
- Ну гаразд, йди в студію- вони вже там
- Добре.
Ми вийшли з кабінету.
- Ну що, наречений,тепер ти від мене не відв'яжешся.
- Ти помилилась, моя наречена, це ти від мене не відв'яжешся.- він мене поцілував.
- А я сильно і не відв'язуюсь від тебе.
- Я люблю тебе- ці три слова зробили мене щасливішою в 4 рази.
- Я теж люблю тебе.
- Ти не уявляєш який я щасливий- поцілував він мене.
-А яка я щаслива.
Ми за руку зайшли у ту студію.
Перед нами було декілька хлопців видно, що вони були за кордону.
І говорили між собою на англійській мові, але коли побачили нас то зразу замовкли.
- Хай, ви фотографи?-запитав якийсь хлопець, доволі таки гарний, говорив він без особливого акценту.Ніби він жив тут раніше.
- Фотограф я- сказав Льоша- Мене звуть Олексій, називайте Льоша, а її звуть Іра- вона моя наречена.
Але я помітила на собі погляд якогось хлопця, він був дуже гарний. Він був брюнетом із зеленими очима.Когось він мені нагадує.
Я стиснула руку Льоши
- Льош, глянь на того брюнета, як він на мене дивиться- прошептала я на вухо Льоші.
Він одразу перевів погляд на нього, і побачив як той пропалює мене поглядом.
Він зразу обійняв мене за талію, а я поклала руку на свій живіт.
Той хлопець подивився на мій живіт, і всміхувся
- Може розпочнемо вже?- запитав він
- Так звісно, спочатку поокремості, а потім вас всіх разом.- відповів Льоша
-Я згоден.
-Іра, йди присядь, тобі важко стояти.
- Добре- я його поцілувала та пішла до дивана.
Вільне місце було тільки біля того хлопця.
В мене не було виходу, і я сіла біля нього тримаючись за живіт.
- Привіт, я Микита, а ти?
- Я Іра, а Льоша мій наречений.
- Кого чекаєш?- показав він на живіт.Схоже його це не спинило.
- Не знаю. Сюрприз- не дивлячись на нього відповідала я.
- Який термін? І скільки тобі років?
- А до чого всі ці питанння? Я тебе не знаю і не повинна тобі відповідати.
-Я не відстану поки не відповіси.
- Романова Ірина Сергіївна, чекаю дитинку від коханого нареченого, через 1 тиждень та 5 днів буде 7 місяць, народилась і жила в Києві, декілька днів назад переїхала сюди, 17 років, через 5 днів день народження- буде 18 років. Все? А тепер відвали від мене- задовбав мене цей хлопець, але він цим схожий на мене
- Залетіла?
- З чого ти взяв?- зі злістю запитала я його
- Ну не кожна народжує в 17 років.
- Це не твоя справа, і дитина бажана.
Мткита вже відстав зі своїми запитаннями.
Льоша професійно фотографував.
Я не відводила від нього очей.
Коли він сфотографув 2 хлопців, це пройшло десь півтори години він сказав:
- Хлопці, перерва, далі будем ще фотографуватись.
Я підійшла до нього та взяла за руку.
- Льош, а в тебе є алергія?
- Ні немає, а що?
- А в Лесі?
- Теж немає.
- Льош, я хочу щенятко- Хаскі
- Нащо воно тобі?Тобі скоро народжувати, а ти про щенят думаєш
- Ну добре, добре - зробила я вигляд, що обідилась
- Ір, ну Ір- поклав він руку на моє плече, але я її скинула.
- Ір, ну не обіжайся, добре давай купим тобі Хаскі.
- Дякую- поцілувала я його
- Будеш винна
- Ей
- Я жартую.
Тільки зараз ми помітили, що хлопці спостерігають за нами з милістю
Ми з Льошею почали разом сміятись.
Потім Льоша сів на стілець, а я сіла до нього на коліна.
- Льош, сходи в магазин будь ласка.
- По що?
- По морозиво
- Добре, яке тобі?
- Полуничне та вишневе
- Гаразд, я зараз.
- Дякую.
Він пішов у магазин і всі перевели погляд на мене.
- Що?
- Та нічого, просто ти така молода і гарна, а вибрала звичайного фотографа, так ще й вагітна.
- Так я молода і гарна, так я вибрала звичайного фотографа, тому що я люблю його, він мене підтримав, коли я дізналась що мій тепер колишній наречений поспорив на мене, і я вагітна від нього, а він прийняв дитинку як свою, він любить нас двох, а можливо і трьох я ж не знаю хто в мене. Я щаслива з ним і з дитиною все гаразд, а більше мені нічого непотрібно.
Видно, що вони були в шоці від моєї відповіді.
Раптом в мене задзвенів телефон, я подивилась на дисплей та побачила що дзвонить моя лікарка.
- Алло, я слухаю.
- Алло, це Іра?
- Так, це я
- Привіт, це твоя лікарка.
- Так, щось сталось?
- Ти можеш прийти з кимось на огляд?
- Так звісно, коли?
- Давай в 15:00 в мене в кабінеті?
- Гаразд, я прийду.
- Буду чекати. Бувай.
- Бувай.
Після цих слів двері відчинились та зайшов Льоша в кабінет.
- Льош, дзвонила моя лікарка.
- Щось сталось?
- Ні, звичайний огляд, попросила прийти з кимось.Ти підеш зі мною?
- Звісно піду, на скільки?
- На 15:00.
- Гаразд. І до речі твоє морозиво.- подав він мені 2 морозива.
- Візьми собі полуничне, не хочу його.
- Я не хочу, відай комусь із хлопців.
- Добре.Хто хоче морозива?
Руку підняв Микита.
- Ладно, вже тримай.
Дала я йому полуничне.
Він почав його їсти.
- Ви чимось схожі- ми з Ніком подавились морозивом водночас.
- Неправда- сказала я.
- Думай, як хочеш
- Ой все.
- Так відпочинок закінчився, до роботи.
Вони знову почали фоткатись.
Мені почав боліти живіт. Хоча ця біль була трішки сильна я старалась не показувати. Саме коли я поклала руку на живіт, на мене подивився Льоша та щось запідозрив.
- Іра? Тобі щось болить?
- Ні, ні все добре- старалась я говорити якомога впевненіше.
- Іра, не обманюй мене, що болить?
- Живіт.
- Як живіт? Поїхали в лікарню?
- Ні, зараз пройде
- Так, Іра, а раптом щось серйозне? Це не обговорюється їдемо в лікарню, з дитиною жартувати не можна.
- Гаразд, поїхали.
- Хлопці, ви вибачте, але самі бачите яка ситуація. Продовжимо завтра?
- Так, звісно, ми все розуміємо.
Біль поступово зникала.
Ми приїхали у лікарню та прийшли до мого лікаря
- Привіт, Сонь
- Привіт, а ти чому так рано?
- В неї болить живіт, поможіть чим не будь.
- Льош, не істери. Все буде добре.
- Як тут не істерити, тобі ж больно.
- Так, заткнись, бо зара вийдеш з кабінету
- Все, мовчу.
- Сонь, щось з дитиною?
- Зараз гляну, лягай на кушетку.- я лягла та вона помазала мені якоюсь рідиною живіт і почала по ньому водити штукою яка показує на моніторі дитину.
- В тебе може бути загроза викидню, але зараз її поки що не видно, дитина попередила.
- І що робити? -запитав Льоша
- Треба лягати в лікарню на усунення загрози.
- А через що вона може статись?
- Напевно, в тебе були якісь хвилювання за ці дні.
- Таня- водночас сказали ми з Льошею.
- Що?
- Просто я вчора зустріла свою подругу зі старого міста.
- Це і могло бути причиною хвилювання.
- Мені тепер треба лежати в лікарні?
- Ти хочеш щоб твоя дитина залишилась живою?
- Звісно
- Значить треба лежати тобі тут декілька днів
- То я маю своє повноліття провести в лікарні?
- Прийдеться
- Надіюсь ти будеш зі мною?- звернулась я до Льоши
- Звісно- відповів він мені.
- Дякую тобі за все.
- Немає за що. Я люблю тебе. Я люблю вас.
- Ми теж тебе любимо- поцілувала я його.
- Я готова лежати в лікарні. Але можна щоб мене навідував Льоша?
- Звісно можна.- відповіла Соня.
- А коли лягати?
- Сьогодні. А Олексій принесе тобі інший одяг.
Але радує одне, що лежати треба не довго, а тільки декілька днів, і те що ці декілька днів зі мною буде Льоша.
Так як сьогодні понеділок, то випишуть мене десь в четвер.
Як і казала Соня, Льоша приніс мені новий одяг.
Я могла тільки лежати в ліжку, але вставати можна, но не часто. Зі мною сидів Льоша в палаті.
- Льош, а якщо народиться дівчинка, яке ти хочеш ім'я для неї?
- Ну, напевно Настя або Юля. А ти?
- Мені Юля подобається. А якщо хлопчик буде?
- Ну тоді Микола
- Мені подобається ім'я Юліан.
- Юліан?
- Ну а що? Коноваленко Юліан Олексійович. Звучить.
- Ти вже і моє прізвище додала? І по- батькові.
- Ну якщо ти проти..
- Звісно я не проти.
- Ляж до мене, будь ласка. Я вже звикла з тобою лежати.
- Давай.- він ліг біля мене.- Ти не голодна?
- Трішки зголодніла
- Зараз я прийду.-він встав та кудись пішов.
Через хвилин 20 повернувся Льоша.
Він приніс мені їжу.
А так як це була приватна лікарня, кормили тут доволі таки смачно.
- Так, ти Іра Коноваленко?-зайшла в палату медсестра
- Так, це вона- сказав Льоша та потер шию
- Я зараз прийду поставлю капельницю.
- Угу.- вона вийшла з палати- Коноваленко значить?- подивилась я на нього
- Ну, а що? Ну просто там на реєстратурі та медсестра до мене лізла ну я і сказав, що ти моя дружина і додав своє призвіще- сказав він, на що я тільки посміхнулась.
Раптом у двері хтось постукав.
- Ти когось чекаєш?- запитав  Льоша
- Ні, а ти комусь казав, що я в лікарні?
- Ні, ще не встиг
- Заходьте- відповіла я на стук.
- Приві-і-іт- забігли в кімнату хлопці із "RIXTON ONE"
- А ви чому тут?- в шоці зааитала я.
- Просто ми хвилювалися за тебе, і вирішили навідати.
- А знайшли нас як?
-Просто в найближчу лікарню приватну зайшли та запитали чи є тут Романова Іра, вони сказали що немає, а потім подзвонили та запитали в твого директора- вони показали на Льошу- твоє призвіще, він сказав, ми запитали чи є тут Коноваленко Іра, вона зі злістю відповіла що є. Ось ми тут.
- До речі, мені цікаво чому зі злістю.- запитав блондин
В цей момент зайшла медсестра та почала ставити капельницю.
- Дякую- подякувала я медсестрі коли вона закінчила
- Немає за що- вона відповіла і вийшла
- А мені цікаво чому Коноваленко Іра- запитав Микита, як я запам'ятала
- Спочатку ти- Льоша показав пальцем на блондина, але я його не знаю, та я і знаю тут одного Льошу та Микиту- дивилась вона зі злістю, тому, що вона до мене відкрито фліртувала, мені це було не приємно, і я сказав що Іра моя дружина. І я їй дав своє призвіще.
- Зрозуміло- відповіли вони двоє.
- Ну значить ти мені точно не зраджуєш з консультанками з магазину та з медсестричками
- Я тобі взагалі не зраджую
- Ну дивись мені- ми посміялись- а ви можете представитись, а то я тільки Микиту знаю і то доставав зі своїми запитаннями.
- Ну я Микола- сказав чорнявий хлопець з темно карими очима- я соліст
- Я Андрій- сказав брюнет з темно-синіми очима- я гітарист
- Мене ти знаєш, Микита- барабанщик
- І я Джейк- на клавішах, ну тіп фортепіанно.- сказав блондин
- Приємно познайомитись, я Іра, якщо хтось забув. А ви я так зрозуміла з за кордону?
-  Так, ми там пройшли конкурс, і тепер там группа.
- А для чого сюди приїхали, фотосесію можна було влаштувати там.
- В Ніка в Києві є сестра, з якою він не знайомий, і хоче її знайти.
- А тобі скільки років?- звернулась я до Ніка.
- 20
- Я завжди хотіла старшого брата. А ти хоть знаєш як вона виглядає?
- У мене є її фотографія, показати?
- Покажи.- він вийняв з карману фото та показав мені.
Я подивилась та відкрила рот від подиву. На цьому фото була я, тоді ще з фіолетовим волоссям
- Щось не так?- запитали хлопці коли побачили моє обличчя.
- Кого вона вам нагадує?- я показала їм це фото.
Вони подивились на фото і на мене
- Я нічого не розумію. Що таке?- запитав Микита
- Дівчина на цій фотографії схожа на Іру, але у тебе не таке волосся.
Я достала телефон, та показала їм фото, де я з фіолетовим волоссям.
- Ти..
- Це ти на фотографії?- запитав Нік.
- Нік не тупи, Іра це твоя сестра.
- Але як?- запитала я.
- Дуже просто, мене твоя мама віддала на виховання бабусі, а ти народилась пізніше, і я нічого про тебе не знав. Мені про тебе сказала бабуся декілька місяців тому.
- А чому мені мама нічого не сказала про тебе?
- Це вже ти в неї запитай. Можна я тебе обніму, раз я сестру знайшов?
- Звісно- ми обнялись
- І в мене буде племінник?
- Так, або племіннниця.
Раптом я почула, що дитина почала штовхатись.
- Льош, йди сюди швидко.
- Так, що таке?
- Дай руку- він дав мені руку, а я поклала її собі на живіт
- Штовхається.- він мене поцілував.
- Я теж хочу відчути як дитинка штовхається- занив мій брат
- Йди сюди- він дав мені руку, а я поклала на живіт
- Ураа, в мене буде плимінник або племінниця- радів Нік.
- А в мене буде син чи донька- почав радіти так само як Нік та почав бігати по палаті.
- Що брат, що хлопець одне й те саме.
- Хлопець?Ви ж казали, що ви наречені.
- Він мені не робив пропозицію, а сказали не знаю нащо.- цю розмову почув Нік, на жаль.
- Стооп- зупинив він Льошу.- а коли ти збираєшся робити моїй сестрі пропозицію?
- Коли ми будемо готові. А зараз нам і так добре, правда?
- Ну так
- Ну дивись мені.
- Угу- після цих слів в палату зайшов лікар.
- Пацієнтці час спати, прошу вийти. Можете прийти завтра о 13:00
- Гаразд. Пака серце моє, я завтра прийду.
Зі мною всі попрощались, та пішли, додому.
А я лягла спати.
- Надобраніч, золото моє- погладила я живіт і заснула.
Даа, сьогодні день був насиченим і хорошим.