Історія починається з того, що вампіри живуть майже людським життям.У їхньому місті є коледж для вампірів, церква(так церква тому що мені так хочеться),у них є діти. І портал у наш,реальний світ.
Десь далеко є таке місце де вампіри живуть як люди сім'ями і це історія однієї з таких сімей. -Отже,мене звуть Лія і я живу разом із моєю сімєю - мамою, татом і сестрою-Прім.Так,ми вампіри, тут всі такі, ми ходимо до церкви, кров нам привозять як у людей молоко, кожного ранку, скільки пакетів замовите стільки ж і привезуть, ми зазвичай замовляємо 12 пакетів на цілий день (тобто ніч). Мені майже 16 і скоро мене переведуть з дитячої школи у дорослий коледж, де я навчатимусь до 18, а потім далі. Моя сестра вчиться тут уже рік, і коли вона приїжджає додому на канікули я з радістю слухаю її розповіді. Так я переводжуся. У перший день зі мною приїхали мама і тато, ну щоб про все домовитися. Коли я вийшла з машини я побачила величезну будівлю. Довгі темні стіни з великою історією, ох як я це люблю. Ми потрапили на середину занять. І поки оформляли всі папери закінчувався 3-тій урок. Деректриса школи була досить приємною, ввічлива, сильна жінка, з темним волоссям в окулярах і з проникливими голубими очима, але вони були не ніжні,а навпаки ніби просверлювали наскрізь. -Доброї ночі. Я міс Ларрінгтон. Рада вас бачити юна леді. -Здрастуйте.Дуже приємно міс, мене звуть... -Лія. Я знаю. Мій помічник покаже тобі де знаходиться твоя кімната. Мені пощастило. Люба сестричка забронювала кімнату ще минулого року. Я потрапила до неї і ми жили в одній кімнаті. Поки все це проходило закінчилися заняття і встало сонце, тож всі розійшлися по кімнатах. Ми з Прім наговорилися досхочу і полягали спати. Кажуть, що вампірам сни не сняться, але ви нас не дооцінюєте. Мені часто щось сниться але я це просто не запам'ятовую.)
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
