Той, що збудив води #Wattys2016

Розділ 1

Мені заборонено спати. Кажуть, коли я засинаю, то починаю ходити уві сні, такий собі сомнамбула. Я з цього сміявся. За день я настільки втомлювався, що нізащо не вставав би посеред ночі, коли сплю, бо це єдиний час, коли можна відпочити від сокир, овець, човнів, канатів та іншої роботи.
Найменш втомлива і неприємна робота -- це пастух. Я часто стережу овець, і я навіть люблю їх стерегти. Наші вівці дружні і лагідні створіння, вони й досі залишаються такими, не зважаючи на щоденну батькову лайку.
Вони розмовляють про траву і про жуків, що повзають у траві, про їх цяточки, смужки і запах. Розмовляють про хмари, і думають, що то душі їхніх померлих бабусь. Вони розмовляють про те, як змінюються літо і осінь, зима і весна. Розмовляють про шторм, який часом лякає їх у стайні. Вони розмовляють про дощ, і думають, що це бабусі поливають їм землю, щоб росла трава і нащадки.
Вони розмовляють, побекуючи і дзеленькаючи дешевими дзвіночками, а я слухаю. Часом, коли небо і море вдалині особливо гарні, я дістаю сопілку. Музика лунає аж за пагорби, у небо, у море, у ліс і в сусідні містечка.
Я не думаю ні про ноти ні про послідовність закривання отворів. Я просто дмухаю у сопілку, наївшись м'яти, і видмухуючи м'ятний запах у ніс через отвори. Я просто перебираю пальцями, ніби пальці витанцьовують мелодію, яку я граю. Так і виходила музика.
- Гарна сопілка!- сказав мій хрещений, коли я вперше показав її йому. Він довго її роздивлявся, суплячи брови.