Той, що збудив води #Wattys2016

Розділ 5

– Мамо, мамо!
Двоє хлопчиків бігли узбережжям під шум морських хвиль. Час від часу кожен загрузав у піску або падав, або заплутувався у водорослях, що викинуло на берег, або підстрибував і робив сальто-мортале. Море шуміло, і єдине що звучало із хвилями, був вітер і чайки.
Чайки ширяли туди-сюди, кожна у своїй пташиній рутині. Одні носилися над водою і ловили рибу, хтось дзьобав пляжне сміття, хтось полетів ген у своє гніздо, лаштуючись до сну. Але ця чайка не була простою білою плямкою у небі, як інші. Вона вказувала напрямок. Осідлавши вітер, вона вела двох хлопчиків вздовж узбережжя, а ті були далеко внизу і веселились, розкидавши руки в сторони, мов мама, і намагалися злетіти у небо, як вона.
Сьєль був маленький і легкий, мов клубочок вати, тож було зовсім неважко повірити в те, що вітер підхопив його і хлопець стрімко понісся уперед.
– Егей, тобі мене не перегнати!– гукає йому старший і підстрибує уверх, а разом з ним підіймаються і хвилі.
Він наздоганяє Сьєля, і під радісний сміх брата і шум морських хвиль, що нагадують музику, старший усміхається. Це його надихає. Надихає бігти ще швидше, слухати шум моря, все рости, рости і сильнішати.
Нарешті чайка спускається вниз, приземлившись на камінь. Дві дитячі руки гупнули об каміння, намагаючись вхопити пташку, але ніхто не прудкіший за маму. Тепер перед ними стоїть молода гарна жінка, заливаючись сміхом.
– Ну що ж, ми прибігли!– радісно заявляє вона
– А дехто долетів..
– Нужбо, Сьєлю, про що говорить той краб?
– Він заклопотаний і свариться, не варто повідомляти усім про такі особисті речі
– А той моллюск?
– Який моллюск?
– Якого щойно змила хвиля.
– А ти можеш бачити кожного моллюска?
– Вже не бачу. Він зарився у свою мушлю.
Дивовижа.
Брати повсідалися на пісок. Настала та сама година, коли мала запанувати мовчанка. Море тепер було темного кольору, шуміло й хвилювалося. І все це змушувало замовкнути на деякий час, не розмовляти, але й не забувати один про одного , а разом мовчати і думати. Вони довго не рухалися з місця, і бачили, як повільно, міліметрик за міліметриком сідає Сонце. І цей момент, коли ти бачиш далеку і могутню зірку Сонце в русі, твоє серце підстрибує і ти затамовуєш подих від захоплення.
Волосся Сьєля розвивалося на вітру і било по обличчю старшого, тому зловити моменти сідаючого Сонця було нелегко. Старший підвівся. Різко і несподівано він крутонувся і підніс руки вгору, і море заревіло, мов велетенський звір. До берега з шаленою швидкістю котилася величезна хвиля. Від такої було марно тікати, і Сьєля, що не встиг і рота відкрити, повністю накрило водою і ледве не закотило у море. Він навіть не тремтів з холоду від шоку. Він повільно повернув погляд на брата. Той, шкірившись, стояв сухісінький з голови до ніг. Сьєль міцно зціпив зуби і заплющив очі. Руки стислися у кулаки.
– Ти.. Бовдур. Бовдур! Бовдур! Бовдур! Бовдур! Бовдур!
Сьєль кричав, розмахуючи кулаками і повалив старшого на пісок, а той заливався сміхом і відбивався. Усе це нагадувало горобчика, що намірився вбити дракона. На мокрий пісок спустилася чайка й собі почала сміятися з бійки.
– Обережніше, Тобіо, у мене купа важливих пергаментів, не слід обливати мене з голови до ніг.
Усі обернулися. Перед ними стояв чорнявий молодик у довгій синій мантії.
– Хрещений!– заволав Сьєль і кинувся обіймати чоловіка. За ним підійшов і старший.
– Вітаю, дядьку Ейб.– вони потиснули один одному руки.
– Привіт, Ейбе!– радісно підбігла мама– Як ваші роботи?
– Все складно.. Як завжди– усміхнувся той, опускаючи на пісок малого Сьєля – Не маємо відпочинку від нечисті, що наповзає звідусіль. Я давно вже не бачив Сонця – він задивився на обрій і наполовину погружений у воду диск. Хрещений був високий і міцний. Де-не-де виднілися шрами і порізи, бо у чарівників нелегка робота. Тон його голосу завжди був серйозним і рішучим, він рідко жартував, але не нагадував чорну хмару. Поруч із ним всі завжди відчували спокій і безпеку.
– Вже вечоріє. Не слід довго гуляти у таку годину.
у небі прошуміла зграя якихось чорних створінь.
– Час додоому– потягнулася мама і довго позіхнула.– шкода, тато з нами не прийшов.
Попереду скакав Сьєль і весело щось горлав. Старший стримано йшов поряд з мамою і хрещеним, намагаючись здаватися серйозною дорослою людиною. Але потім не витримав, й собі побіг наздоганяти брата, підстрибуючи в повітря і щось вигукуючи. А вдалині розігралося шумне море.