Той, що збудив води #Wattys2016

Розділ 2

Все-таки я заснув.
"Прокляття" подумав я і вскочив на ноги, продираючи очі. Внизу під пагорбом стелився туман, він був наче вода під час повеню, що повільно піднімається вгору, затоплюючи будинки і пагорби. Я кинувся рахувати овець. Вони були ситі, доволі втомлені й хотіли додому.

"Одна, дві, чотири, шість, вісімнадцять"– нашіптував я, розмахуючи пальцем над отарою. Двадцять чотири!
Не було Її. Ця овечка була непростою. Вона дуже сильно любила мене і брата, постійно за нами ходила, часом дратувала.
– Вона закохалася в тебе, Сьєль! Просто закохалася!– вигукував і сміявся брат, коли овечка жувала мою сорочку. Вона постійно бекала і усміхалася. На відміну від інших ягнят, вона рідко щось говорила. Вона була найкрупнішим ягням, і здається, найрозумнішим на всю отару малих, дорослих та старих овець. Ми з братом називали її Касумі. Коли Касумі не переслідувала нас і не товклася серед ягнят, вона відходила убік , сідала як кошеня, і замріяно дивилася у небо. Касумі була дивна, мрійлива і неслухняна. З усіх овець на світі вона була найбруднішою і непосидючою.
"Яка ж ти замазура, Касумі"– казав мій брат, і ми вмикали душ і вимивали й вичісували грязюку з її почорнілої шерсті. Вона мала величезні голубі очі. Неначе її намалювала божевільна дитина, а потім оживила. Касумі завжди умудрялася вислизнути з кошари уночі і згорнутися калачиком біля мого ліжка.
– Касумі?! Чому ти поводишся як цуценя? Невже ти не розумієш, що створюєш купу неприємностей?!!
Але вона не розуміла. Вона мовчала і продовжувала дивитися на мене своїми величезними сапфіровими очима. Я кожного разу зітхав і жалівся на надокучливу і мовчазну Касумі, та пізніше вона стала єдиною, хто мене любив.