Любов з YouTube

Ліля 1

Ранок. Яскраві промені сонця пробиваються крізь закриті жалюзі на вікні, і тому кімната знаходиться у напівзатемненому стані. Проте вікно трохи відкрите, і тому знадвору чути спів птахів,  гуркіт машин і розмови бабусь на подвір'ї. Хоча, що тут дивного: це ж житловий район Рівного і нічого тут не зробиш. Так було, є і так буде). А ще трохи згодом до цієї дивної симфонії( звісно не какофонії, але щось подібне, приємніше) додадуться веселий регіт малечі, поскрипування гойдалок, гавкання собак і тому подібне. Здавалося б, це так набридливо ,але ні. Скоріше навпаки - це до болю приємна та рідна мелодія, яку я залюбки слухаю кожного дня.Подібна музика лунає ще ввечері, але тоді до неї додаються нотки романтики, вона розслабляє, тягне до сну. Так, щось я відійшла від теми. Отже, ну і що здавалося б могло зруйнувати цю ранкову ідилію... Ну звичайно ж наш улюблений будильник. Він створює неприємне відчуття напруженості. До того ж, у мене на будильнику стоїть звук сирени і це ще у разів 10 напружує ситуацію. Але ну що я  зроблю, коли під інші звуки я просто не можу прокинутись. Справа в тому, що мій тато працює охоронцем на приватній території. І так як я з дитинства була з ним на роботі, то частенько крізь сон  чула цей сигнал. На секундочку, з дитинства це з 3 років. Але по-іншому не виходило, адже моя мама померла в автокатастрофі разом з усією сім'єю під час поїздки в Болгарію. У той злощасний день батьки  вирішили поїхати в омріяну відпустку, адже від того часу як мама завагітніла мною про відпочинок годі було й думати. Разом вирішили захопити мене і ще бабусь, дідусів, тіток і дядьок - короче кажучи, всіх кого тільки можна було взяти. Але на трасі Київ-Чоп сталося страшне зіткнення вантажівки і маленького фургона, в якому їхали ми. Одним словом, нас відкинуло на  метри 3 і ми покотилися по схилу. Дивом я, тато і тітка Оля залишилися живими. Ми з татом майже ніяких ушкоджень не отримали, але тітка у візку тепер їздить. Єдина згадка про той день - це шрам на стегні, який я отримала, коли шмат скла потрапив у ногу. Бррр, навіть згадувати про це неприємно. Короче кажучи, з татом я була все дитинство, і цей звук так в'ївся у мій мозок , що тільки з ним я можу прокидатись.
Я ліниво потерла очі, довго-довго потягнулася, сіла на ліжко, розглянула свою кімнату, щоб спросоння розібратись у чому ситуація, і лише тоді вимкнула надокучливий будильник.