Любов з YouTube

Браян 7

Я прокинувся від звуку сигналізації якогось автомобіля, що припаркувався прямо перед нашим вікном. Звук не затихав декілька хвилин, а тому я встиг повністю прокинутись. Лінувато сів на ліжко і уважно роздивився все навкруги. Знаєте, я вже тиждень тут живу, але досі так і не звик до цієї квартири.
Сьогодні я твердо вирішив, що потрібно роздивитись місто, а то єдине з чим я познайомився до цього, - це батьки Макса. Загалом вони виявились приємними людьми. Мама, Наталія, мала попелясто біле волосся середньої довжини, висока і худа. Працювала головним менеджером в компанії, яку, як не дивно, очолював тато Макса. Це високий, але трохи товстий мужчина, який постійно розмірено і діловито говорить, так ніби все життя– це співбесіда. Макс говорить, що його тато просто боїться у стресовій ситуації не ті слова не тим людям сказати. А тому постійно так говорить, щоб це стало звичкою. І як на мене, він домігся свого. Але загалом вони були дуже хорошими людьми і з ними було приємно спілкуватися. Так як вони були впливовими людьми, то знали хто я такий, чим займаюсь, і нормально поставились до того, що я буду жити в них цілий рік. Навіть поропонували сходити до них на роботу. А ще вони, ніби непомітно додали, що непроти, щоб я зняв VLOG і тим самим пропіарив їхню компанію. Я звичайно ж відмовився.
Хоча знаєте, вже давно не було відео на каналі, тому потрібно б зняти щось цікаве. Але знову ж повертаємось до початку: моні потрібно погуляти в місті з хорошим провідником. Макс особливо не знає про історію і культурні пам'ятки в Рівному. А от інших я особливо і не знаю...
Від моїх роздумів, мене відірвав дзвінок телефону. Я здивувався, що хтось дзвонить мені. Макс на уроках, його батьки на конференції в Київі... Але коли висвітилось ім'я власника телефону, стало ще дивніше: ЛІЛЯ. Ми з нею з того часу більше не зустрічались, не розмовляли, взагалі нічого. А тут дзінок... почекайте, а скільки зараз годин... 13:34. Ого! Щось заспався я сьогодні. Я підняв трубку:
--- Алло, я слухаю.
--- П-привіт Браян... Це Ліля,- було чути, що вона досить не впевнена у своєму вчинку.- Я дзвоню, навіть не знаю як це б сказати... ну...
--- Ліль ,все нормально. Що сталось?
--- Коротше кажучи, на дворі сьогодні прохолодно, а я в легкому костюмі для виступів... І мій, тато він не зможе забрати мене машиною, бо затримується на роботі, ну і не міг би ти... Ну як це б краще попросити...
--- Ти хочеш, щоб я приїхав по тебе?
--- Якщо можна.
--- Без питань, кажи адресу?
--- Справді, ооо дякую. Записуй...
Я записав дивну адресу.
--- Ну що ж добре, буду через півгодини
--- Чудово. Якраз до цього часу все закінчиться... Тільки ти при вході мене почекай, не заходь в середину.
--- Що це ти там таке робиш?
--- Неважливо. То ми домовились?
--- Побачимо.
--- Ну все давай. Чекаю.
Я поклав слухавку і зрозумів, що у мене зовсім мало часу. Похапцем одягнув вільну сіру футболку з рокзнаком і насиченосині джинси. Взув свої улюблені чорні Nike. З'їв тости, які залишив мені Макс і вибіг з квартири. Похапцем сів у мою на рік орендовану BMV i8. Тепер головне швидко знайти дорогу. Але як показує GPS це не далеко від центру міста.