Любов з YouTube

Ліля 7

Спочатку мене навіть трохи дратувала " урочиста" промова Браяна. Але потім по-трохи я почала вдумуватись у слова. Я так гарно одягалась і мучалась заради того, шоб зараз сидіти надутою і ображеною на весь світ? Ні, тільки не це.
Ми ліниво повсідалися за столи і почали трапезу. Але спогади і моменти невблаганно плинули до мене, і я розуміла , що нічого з цим не зроблю. Єдиний вихід - це монотонна і довга розповідь, тому я не думаючи спитала:
--- Отже Браян, не міг би ти... розказати про те чим живеш, чим займаєшся? Нам усім дуже цікаво послухати.
--- Ну що ж тоді слухайте. Мене звати Браян Томлінсон. Мені 19 років. Народився в Нью-Йорку в сім'ї рестораторів. Єдине, що мама розбирається в японській кухні, а тато у французькій. У мене є старша сестра Лізі, їй 21 рік. Ми знею дуже мало бачимось( вона живе у Вашингтоні), мабуть це і є запорукою наших прекрасних відносин. Почав займатись відеоблогінгом десь в 16. Малу-помалу канал набирав обертів, а ось тепер у мене рубінова кнопка. Навчався у школі непогано, але поступати нікуди не збирався. Відеоблогінг -  це моє все. Хоча відчуваю, по поверненню до Америки відправить мене тато в Оксфорд, і дихнути не встигну. Друзів у мене великих немає, але є багато знайомих відеоблогерів. З ними ми часто ходимо на тусовки, автопаті та так інше. Здається все, але ви питайте якщо щось цікавить?
Мені сподобалось. Він розповідав чітко, просто, ясно і нічого зайвого. Я подивилась на Риму. Але коли я побачила її, то мегаздивувалась. Я збиралась побачити фанатичні вогники радості в її очах, зачарування, здивування чи як мінімум зацікавлення. Але натомість побачила здивований погляд, який метався від мене до Браяна. Але не той прекрасносхвильований погляд, який я хотіла побачити. Це був нервовий, переляканий, знівечений і навіть, ого, ревнивий погляд. Дівчина явно була невдоволена вчинком Браяна. Тільки ось чим. Менше з тим я сказала:
--- Ну що ж непогано.
А далі ми десь з годину розмовляли про хобі, розваги, новинки пісень і фільмів, що скоро вийдуть на екран. Загалом, коли я поглянула на годинник то впала: 22:40.
--- Сорі хлопці, але нам час іти.
--- Я тебе проведу,- вугукнув Томлінсон.
--- При всій повазі до вас містер Браян я і сама можу пройти через два під'їзди.
--- А я все рівно проведу,- не здавався хлопець.
Відмовлятись було пізно. Він вже допомагав мені одягнути пальто,і взувався. Я ще раз подивилася на годинник, поматюкалася про себе, розуміючи яку істерику заспіває тато, коли я прийду додому, і нервово кинула телефон в кишеню пальта. Потім попрощалася з усіма( Рима живе в тому ж під'їзді, що й Макс тільки на 8 поверсі, тому вирішила ще трохи посидіти) і вийшла з квартири.
Коли ми дійшли до моїх дверей я вимовила:
--- Ну що  ж дякую тобі за приколиний вечір, але бувай. Можливо ще побачимось.
--- Угу,- тільки в промовив Браян.
Коли я полізла за ключами то зрозуміла, що телефона в кишенях немає. Але ж я точно пам'ятаю як клала його туди. Почала первово порпатись в карманах. Але тут же почула саркастичний голос придурка-Томлінсона:
--- Не це шукаєш?
У його руці був мій телефон. Він почав ним гратись, перекидуючи з руки в руку або підкидуючи в повітрі. Але я не забарилась і перехопила телефончик під час чергового кидка. Хлопець поглянув на мене здивовано і скащав:
--- Непогана реакція, як для дівчини.
--- Ти ще багато чого не заєш любий.
--- Уууу! Любий... як це мило. Тоді, будь ласка, перепиши мене у своїй телефонній книзі мене з "Браяна" на "Мій любий".
--- Але ти придурок.
--- Радий допомогти. Можеш звертатися за допомогою у будь-який час.
--- Це наврядчи.
--- Але на всякий випадок потрібно мати запасний план.
І тут він мені знову підмигнув, а потім розвернувся і пішов. Ні, ну скажіть ну чим не придурок!