РОМАН "ТУРЧАНКА ТАНГЮЛЬ" "TURK TANGUL"

РОЗДІЛ 10. Невидимка

Минуло майже 2 місяці. Усі готувались до приїзду турецьких партнерів до Львова.
Так склались обставини, що Яна, запросила Марічку, у середу виступити на ще одній вечірці. Дівчина із не охотою погодилась. Але на цей раз вона не сама прийшла у ресторан, а з Романом, який вдало вже вдавав коханого дівчини, хоч лише і відчував дружні почуття до неї, та і перспектива, розкрити одну із найрезонантніших справ в Європі, принаймні, її українську частину, доволі таки примусили Романа, змиритись із роллю кавалера, не коханої дівчини.
Готуючись до виступу, вона провела хлопця у свою гримерну.
--- Ти, не переживай. Я поруч.
--- Я знаю, але я навіть не можу подивитись їй у очі. Боюся, якби мій погляд усе не викрив.
--- Розслабся. Я йду у зал й чекатиму тебе там.
На виході із гримерки Марічки, Роман побачив Яну. Хлопець, повернув голову у бік Марі й сказав:
--- Красуне, чекаю на твій феєричний виступ.
Марічка, зрозуміла, що ворог близько й додала:
--- Кохаю тебе.
На тих словах у гримерну зайшла Яна.
---Хто цей красень? – розгублено спитала та.
--- Роман. – відрекомендувала Марі, хлопця, - А Це Яна, власниця цього ресторану.
--- Дуже приємно, познайомитись із вами, - відповів Роман., - я наречений Марічки.
--- Наречений? - перепитала Яна...
--- Так, мій коханий Ромасик... - трепетно відповіла Марічка, - у неділю освітчився мені...
--- Ой, нікому не кажи, бо і досі соромно, що перстень завеликий. – продовжував легенду Роман.
Яну, неначе облили відром холодної води. У їх планах, щодо Марічки, цей факт про заручини, аж ніяк не вписувався.
--- А довго виступ триватиме? – допитувався Роман. – бо у мене для тебе є сюрприз.
--- Який сюрприз? – зацікавлено промовила Марічка... - скажи зараз. Прошу тебе...
--- Ну гаразд, отже можеш мене привітати із присвоєнням ордену за відвагу...
Марічка підійшла до нього й обійняла...
--- А ви, військовий? – зненацька промовила Яна
--- Капітан-лейтенант Дудзь Роман, СБУ. Маю надію, що скоро дадуть капітана. – спеціально хвастався Роман перед Яною.
--- Звісно, коханий, що дадуть тобі капітанське звання. Ти ж такий хоробрий у мене.
--- Поцілунок.
--- Я нафарбована, стійкою помадою, тому цьомчик лише у щічку. – Марічка, поцілувала його в щоку, й на її велике здивування, не розсміялася, як це було коли ще Софі їх фотографувала...
Яна не витерпіла цієї вистави й почимчикувала кудись...
--- Опа, а де це вона... ?- промовив Роман.
--- О це так ефект. Аж легше дихати – прошепотіла дівчина.
--- Добре готуйся до виступу я у залі.
Яна була дуже розлючена, через нареченого дівчини, яку вони із її посібниками думали продати. Жінка блукала коридорами ресторану й кричала на усіх, хто потрапляв їй на очі. Роман сидів поближче складських приміщень, й тому час від часу бачив силует, цієї хижачки. «Метушись, бігай, кричи. Вже нічого тобі не допоможе!», думалось йому.
За деякий час розпочався виступ Марічки, яка вперше за довгий час, була спокійною й трохи самовпевненою. Адже вона думала собі, що появи начебто нареченого насторожить Яну й Назара, й вони відмовляться від свого зло віщого плану викрадення.
Знову, як тоді, на конкурсі, за виступом дівчини спостерігав Назар. Чоловіка приваблювали звабливі рухи танцівниці. На якусь коротку мить, він зловив себе на думці, що б закрутив із нею роман, але так як ця принципова краля, вже крутить носом, через поїздку у Єгипет, то мабуть вмовити її на щось інше, він не зможе... «Ех, шкода...!»
Яна, побачивши, Назара, вирішила розказати, йому про нареченого Марічки.
--- Назаре! – крикнула Яна, - ось де ти є! А я бігаю й шукаю тебе.
--- Ти так говориш, начебто я ховаюсь від тебе. – відповів їй чоловік.
--- У мене дуже не втішні новини про нашу Марічку...
--- Що?
--- Давай пройдемо в кабінет й поговоримо.
--- але що там із Марі?
--- Зараз розповім.
Работорговці, поспішили у свій кабінет. Зайшовши туди. Яна, зачинила міцно двері. Перед тим провіривши, чи нікого не має поблизу.
--- Ну. То вже скажеш, що там, сталося...?
--- Біда, чоловіче, там біда сталась...
--- Вона, що остаточно відмовилась їхати на конкурс?
--- Гірше! Значно гірше. У залі за останнім столиком сидить її наречений, з яким вона нас познайомила...
--- Це не велика проблема. Так ускладнення...
--- Але, він у СБУ працює. Тай здається, мені, що я його й раніше бачила у ресторані.
--- Ходімо покажеш мені його... - із пересторогою й люттю водночах бурчав Назар.
--- Але, що ж ми, скажемо Зейну?
--- Поки що. Не має чого говорити... Діятимемо за обставинами.
Ті двоє, пішли у зал до відвідувачів, де Яна, вказала, Назару, на Романа,
--- Я його також, часто бачу у нас в закладі. Але зазвичай по п'ятницях, коли виступає Марічка. Можливо, він приходив на шоу, щоб підтримати кохану... Не панікуй.
По завершенню шоу, Марі, низько поклонилась глядачам й попросила хвилинку уваги. Взявши до рук мікрофон, вона, почала свою прощальну промову.
--- Друзі, я була дуже рада, ці кілька місяців, танцювати для вас. Нажаль, змушена по прощатись із своїм захопленням, адже так складаються обставини... Тай, мій наречений, покликав мене під вінець, а на підготовку, до весілля йде весь мій вільний час. Тому за два тижні, у нас буде гала-вечір, східного танцю, яким я із вами попрощаюсь. Дякую за увагу.
Марічка, низько поклонилась й пішла у гримерну. Яна й Назар стояли посеред ресторану й не йняли віри у те, що щойно почули.
--- Не привертай уваги. Хоче йти, не хай йде... - промовила Яна...
--- Не й йому грець! Зейн лютуватиме... Та що ж тут вже вдієш, як пані без нашого відома нас кидає...
Марічка вийшовши у зал, сіла за столик до Романа.
--- Давай вже підемо звідси. Мені млосно, серед цих лицемірів. – промовила вона.
--- Ой, люба... - голосно говорив хлопець, - твій виступ був неймовірно заворожуючим. _ Роман, кивну у сторону, де стояли двоє похмурих людей.
--- Аааа, ясно – побачивши їх промовила дівчина, - ну з Янусею, я вас, познайомила, а зараз настав час пана Назара...
Марічка, підійшла до своїх шефів й запросила за їх столик. Яна та Назар, сівши за столик дуже вихваляли дівчину. Й що Роману дуже пощастило із такою нареченою. Марічка, навіть не могла природно зніяковіти, адже товариство, работорговців, було їй не приємним. Але щоб спокійно жити далі, декілька не приємних хвилин, можна пережити маючи надійну опору не лише в обличчі Романа а і усіх її друзів....
--- Ми, мабуть вже підемо. Януся, дякую за розуміння.
--- Кохання, це велика рідкість, будь щаслива, - крізь зуби вичавила із себе ці слова хижачка.
--- А у п'ятницю прийдеш на виступ, чи наречений проти... - спитав Назар.
--- Кохана?
--- Якщо матиму вільні 2 години, то заскочу. Крім того, де ви. Знайдете за 1 день танцівницю. Це якось по хамські. Я постараюсь два тижні ще провести шоу... - ввічливо відповіла дівчина.
--- Але, як же магазин й фото сесія... Ти все хочеш встигнути, щоб нікого не образити. Подумай й про своє здоров'я... - м'яко із підтримкою говорив Роман.
--- Любий, я дала слово й повинна його дотримати.
--- От за це я тебе й полюбив.
--- Дякую за все. До п'ятниці, - промовила Марічка.
--- Добре, Марі, чекатимемо на тебе. – відповіла Яна.
Яна із Назаром переглянулись між собою й пішли у зал, бо там стався скандал. Один із їх клієнтів, вилив вино на офіціанта й погрожував фізичною розправою, якщо той ще раз гляне на його гаманець...
Наші псевдо наречені не чули цього, адже поспішили до машини хлопця й чим по швидше подались геть із цього закладу. Дорогою Роман мимоволі завів розмову про Аню.
--- Якщо ти, її кохаєш маєш признатись. – радила Марічка.
--- Але. Марі, навіщо? Аня, щаслива із Максом. Он, які відверті фото на її сторінці у фейсбуці. Знаєш я вирішив, мовчати.
--- Роби, як вважаєш за потрібне, але мою думку ти, знаєш.
--- Дякую тобі, подруго, за підтримку.
--- Це я тобі до віку буду вдячна. Я й не думала, що так легко покину тенета власників «Львівського танцівника».
--- Як будеш їхати до них у пятницю бери когось із наших із собою, я нажаль не зможу із тобою піти, їду у відрядження.
--- Та це зрозуміло, що сама я туди тепер ні ногою... А куди їдеш?
--- У Київ. Маю отримати нову інформацію про Назара та Яну. Можливо, ми, їх у найближчому майбутньому викриємо й посадимо.
--- Добре б було. – з надією промовила дівчина, - хоч би так і сталось.
--- Не переживай, вони отримають по заслугах, рано, чи пізно.
--- Краще б, дуже рано...
---От ми і приїхали, - промовив Роман.
Дівчина попрощалась із другом тай пішла у свою квартиру.