РОЗДІЛ 13 ВОРОГ ЧИ ДРУГ? ХТО Ж ТИ МЕНІ?

2 0 0
                                    


Марічка приїхавши у дім Ониськевичів, отримала СМС від Яни, що сталась невеличка оказія, тобто проблемка... адже завтра у ресторані буде 2 події, день народження й міні-випускний від одного із вишів міста, й вона вже домовилась, що саме Марі, танцюватиме на цих забавах. Смішним, для нашої чорнявки було те, що її майже колишня начальниця ніби дбає про дівчину, адже перед весіллям, їй знадобляться гроші. Марічці, нічого не залишалось робити, як згодитись на пропозицію Яни.
Красуня ввійшла до вітальні розкішного маєтку її партнерів по бізнесу і почула як Аня, розмовляє по телефону...
--- Любий, коли ти, повернешся із відрядження?
Марі, зрозуміла, що Анна говорить із Максом, й якось на мить подумала, що краще б її колежанка, зустрічалась із Романом, який точно у біді ніколи й нікого не залишить.... Але так, як сама вона не мала коханого, то не сміла, радити подружкам, як і що їм робити у їх стосунках. Адже їм не по 17 років і точно слухати дівчину не будуть, бо Марі вже пробувала врозумити Аню, коли вона почала зустрічатись із попереднім хлопцем, а як ми, знаємо із цього нічого доброго не вийшло.
--- Усім привіт...
--- О, хто до нас прийшов... Марічко, проходь та сідай, зараз я тобі лимонаду принесу й подивлюся де є наші турецькі колеги... - промовив Іван, який потай підслуховував розмови сестри із Максом, адже ніяк не міг довіритися цьому юнакові. По при свій молодий вік, Іван, добре розумів, що перш за все що його, що сестру усі друзі та кохані спочатку сприймають, як грошові мішки... ну а вже потім, я успішних й красивих молодих людей.
--- Ти, що шпигуєш за мною..., - скрикнула Аня, бо вона не бачила брата....
--- Ні. Що ти! Я йшов шукати Софію та Айшенур, адже у саду мама та тітка Іра вже накрили на стіл й казали усіх покликати до вечері. Я вже йду...
--- Ань, ти, чого? – спитала Марічка,
--- Ой, Максе, бувай, цілую у щічку, у нас тут бенкет вже розпочинається.
--- Кохаю тебе. Па – почулося у телефоні у відповідь на прощання дівчини.
Коли Аня, виключила телефон, Марічка, глянула на її щасливе обличчя, та усміхнулась.
У вітальню повернувся Іван. За ним по сходах йшли Софія та Айшенур.
--- О, Марічка, вже є... - промовила Софі, - привіт подруго! Як твої заліки?
--- Привіт, то не залік був, а екзамен, й я його склала на відмінно. – похвалилась Марі...
--- Овва, то ми, тебе вітаємо, - сказала Аня...
--- Ой до речі, це Айшенур Караоглу...
--- Я знаю, бачила на сайті торгової марки... Hello! My name is Mariya? I Your ukrainian bisnes –partner.
--- А меня зовут Айшенур, если можно говорите со мной на русском, потому что я учу этот язык и он для меня есть очень ... - Айшенур, ніяк не могла згадати, як же ж буде по-російськи *складний* - а сложный. Наконец - то я узнаю, вас, Мария. Анна, столько всего о вас с Софией рассказывала, пока била у Стамбуле, что у меня такое чувство, что мы уже знакомы. И даже чуток друзья... - Дівчина мило усміхнулась й подала руку, так як це зазвичай роблять чоловіки. Але не слід забувати, що у турецькій культурі, усі жести й слова є на вагу золота, й такий прояв добродушності, неабияк розполягав до себе не лише Марічку, але і Софію, яка глянула, на заморську панночку зовсім по іншому.
--- Хорошо. Мне очень интересно что же вам рассказывала Анна?! Надеюсь только хорошое... - віджартувалась Марічка.
--- Например то, что ты, танцуеш восточные танцы...
--- Но как, она ведь тогда, етого сама не знала...
--- Так я і розказала лише півгодини тому... чого ти, кіпішуєш? - заспокоїла подругу Аня, - досить балакати ні про що, ходімо вже вечеряти, адже наші гості голодні із дороги...
Сидячи за родинним столом Ониськевичів, Марічка, нарешті відчула себе на своєму місці. Хоча у компанії турків, їй чомусь відчувалась якась тривога, коли вона, відповідала на репліки то Алі то Айше. Марі не могла зрозуміти, що ж це із нею таке коїться, і як їй вийти із цього становища. При кожному новому слові від чорнявого заморського багача, у грудях в українки, щимило серце і перехоплювало подих. А те як себе впевнено почуває Айше, лише додало їй впевненості у правильності її рішення, щоб стати партнеркою у цьому бізнес-проекті. Айшенур, ніяк не відреагувала на ті погляди, які Марі кидала у бік її брата, адже така надмірна увага, до Алі для його сестри, вже була нормою. Молодиця лише усміхнулась й подумала, що Марічка зацікавлено слухає їх із братом суто із вічливості та із професійного інтересу, адже вона у фешин-бізнесі новичок. Якби ж знала Айше, що і її брату приглянулась, незвичної вроди дівчина. вона б так спокійно не сприйняла розглядання цією львівською щойно спечено панною її красеня брата. Але як кажуть, пінгвіни не літають...
По вечері Джемаль зажадав піти відпочивати, адже завтра у них великий день, і він звісно, що має усе контролювати. Пані Леся та її помічниця по господарству Ірина, допомогли дорогому гостю із розпакуванням його валізи, адже у нашого аги, зламався замок. Чоловік був дуже вражений тим як Ірина вправно тримала певні інструменти коли намагалась відкрити замок у валізі...
Алі-Онур із Айшенур говорили із батьками по скайпу. Джансу Ханим делікатно повідомила дітям, що Ясмін, хоч і вийшла із коми, але її стан є дуже хитким й не стабільним.
--- Мамо, я думаю, потрібно сповістити Сельму, нехай приїде та підтримає матір у важкий час. А от чи казати дядьку... ох я не знаю... - різко висловила своє не вдоволення Айше.
--- Сестра права, сьогодні не телефонуйте дядькові, а то ви ще будете винні, що врятували життя тітці Ясмін... - підтримавши сестру, додав Алі.
Поки молоді Караоглу роздумували над життям і тим, як їм поступити у цій ситуації, Іван не зводив погляду із Софії. Марічка та Аня, сиділи й проглядали деякі фото із фото сесій, за останній період.
--- Це все так банально й якось фальшиво – буркнула Аня...
--- Нам потрібне натхнення... - додала Марічка...
--- Щодо натхнення, ти казала, що ви з групою робили свою фото сесію у стилі кіно-премєр, і навіть є декілька фото у цікавих позах й вечірніх сукнях... - згадала між іншим Софія...
--- О та то не підійде й я вже запропонувала декілька ідей для фото сесії, які мені прийшли у голову переглядаючи мої фото – сказала Марічка
--- А ми, не бачили, - жартував Іван, - якщо маєш на флешці, то показуй може ми, щось придумаємо...
--- Бабій! – жартівливо промовила Софі, - ти б но красивих дівчат розглядав...
--- Йой, та то ж по роботі... - хлопець обійняв дівчину, - моя квітонька мене ревнує? – жартував дальше юнак.
--- Та маю я ці фото, зараз покажу... - промовила Марічка, адже Аня так їй у очі глянула, що аж мороз пішов по шкірі.
Друзі, сиділи і відверто реготали над зйомками групи Марічки, Погляд Анни привернула одна дівчина й вона згадала звідки ж знає її...
--- А добра б тобі не булло – скрикнула вона, - Хто вона? Ім'я! – вимагала Аня...
--- Це моя одногрупниця Оля Паж..., до речі вона звідкись знає твого Іване, колегу, Марка...
Коли Марічка, згадала про Марка, Іван спершу глянув на фото потім на Аню й осторопів...
«На скільки я пам'ятаю. Це я з нею зрадив Софію... Й звісно що Анька її впізнала... Що ж робити?» - подумалось юнакові.
--- Як кажуть, гора із горою ся не зійде, а людина з людиною, хоч і за місяць, але все ж зобачаться... - продовжувала філософствувати Анна.
--- Досить, нести всякий непотріб... - крикнув на сестру брат.
На його крик звернули увагу й Айше із Алі...
--- О Боги! Ви лише погляньте на нього. – тицьнувши пальцем у груди брата продовжила Аня. - знову вдаватимеш праведну овечку? Що ж твоє право. Але потім не кажи, що я тебе не попереджала... - промовляючи ці слова дівчина сильно лютувала.
Софія із Марічкою, не могли зрозуміти, чого ті двоє сваряться...
--- Іване, ти, знаєш її? – ревниво спитала Софі.
--- Знаю, вона дружить із дівчиною Марка, і він хотів мене з нею звести, але я ж маю тебе... - намагаючись викрутитись із неприємної ситуації, говорив Іван. – Аня, мені вже всі вуха прожувала, що я мав відразу ж сказати другові, що маю дівчину... Не ну, прийшов у хату і такий на порозі, о а знаєш, я маю дівчину... Ой, Аню, я ж не дівка, щоб пліткувати ще не переступивши порогу дому... - гиркнув хлопець...
--- Вже пізно, я додому поїду... - різко промовила Софія, яка відчувала, що щось у цій історії із начебто потенційною коханою для її коханого, не є чистим, але так, як дівчина, поважала пані Лесю, яка фактично, її любила, як доньку, Софі вирішила не скандалити при Айше та Алі, хоч у душі танцювали тисячі слонів.
--- Я тебе відвезу.
--- Не треба, ми з Марійкою візьмемо таксі... - гордовито промовила Софі.
--- Люба? Щось не так...? – ніби то нічого не сталось спитав Іван...
--- поговоримо завтра. Мене болить голова, - промивши ці слова, Софія, викликала таксі й сама пішла попрощалась із Айше та Алі.
--- Спокойной вам ночи.
--- И тебе. До завтра, - промовила Айше.
Алі-Онур, був погружений у свої думки, й лише кивнув у відповідь на слова дівчини. Хоча на якусь мить підняв голову і ніби прощаючись поглядом оглянув Марічку із ніг до голови.
Марічка перекинулась декількома фразами із Анею, поки їх ніхто не чув.
--- Я не можу тобі все розповісти, але подбай, щоб твоя Оля й Софія ніколи не зустрілись...
--- Аня, ти серйозно? Іван із ними двома зустрічався?
--- Значно гірше...
Марічка зрозуміла, що подруга має на увазі, й їй так жаль стало Софію...
--- Горбатого й могила не виправить, - додала Аня.
--- Треба їй розповісти, бо ти, вийдеш крайньою... Хоч і брат, але він негідно вчинив...
--- Ой я не впевнена в цьому, але й сама розумію, що краще гірка правда, ніж солодка брехня...
Марічка й Софія вийшли у сад і чекали там своє таксі. Софія мовчки розглядала кущі трояд пані Лесі, а увагу Марі, привернув кущ тюльпанів, вид яких внесено до Червоної Книги України. «Дивина тай годі. Тюльпани Шренка. Так рясно цвітуть цієї весни. Скільки їх тут 1,2.. 7... Ого.»Намагалась прогнати сумні думки чорнявка, адже стан її занепокоєння вона розцінила, як сигнал, що вечір завершиться не дуже вдало. «Ой, я не попрощалась із Айше та Алі. Ех... Як є, так є... Ну що вже зробиш. Цікаво. А у нього є дівчина? Так стоп! Про що я думаю... так тюльпани. Де тут тюльпани...» Переводила думки із Алі на квіти і навпаки, Марічка.
Іван, був у легкому шоці, адже його кохана, навіть не попрощалась із ним. Хлопець, сидів і пив якийсь алкогольний напій, до нього підійшов Алі й сказав:
--- Друже, що сталось?
--- Складеш мені компанію?
--- Okey.
Сівши у таксі із Софією, Марічка, думала що ж робити, якщо подружка, захоче порозмовляти про Івана та Олю. Як кажуть, чого боїшся, те і стається. Софія надумала розпитати Марічку про свою суперницю...
--- А що то за Оля, розкажи про неї...
--- Софі, не сходи із розуму, може у них і був якийсь флірт, але де ти, а де вона. Між вами океани, і Іван це чудово розуміє. Я сама не вишукана панна, але все ж скажу, що хоч Іван і чоловік, а вони всі, як відомо, із одного поля ягідки, він кохає тебе... Хоча Олька ще та стерва...
--- За останні 2 тижні він змінився. Прислухається до мене, хвалить й підтримує, може це такий спосіб загладити провину.
Дівчині, стало так гірко на душі й вона дала волю своїм емоціям...
--- Та ще й мама, що хвилини підливає олії в вогонь, бо де він, а де я... вона спить й бачить, як ми, розійдемось, й потім мене буде пиляти, що я такого хлопця не втримала... Але що мені...
--- Ой, та заспокойся, а мама за тебе переживає, от і говорить таке. Усе у вас із Іваном буде добре.
Щоб якось перевести розмову у інше русло, Марічка й собі пустила сльозу... й тяжко вздихнула.
--- А ти, чого?
--- Та Яна, сволота мене підставила, он поглянь, де наші вирішили святкувати...
--- І де?
Марічка, показала подрузі, дві дивні смс-ки. Перша була від Соломії, у якій її подружка, повідомляла, що група вирішила скористатись пропозицією від одного із ресторанів Львова, й відсвяткувати здачу сесії у «Львівському танцівнику»
--- Ні чого собі... а інша смс-ка від Яни?
--- О так. Ти, вгадала, але ти, глянь, що ця запроданка пише...Яна, як завжди спочатку нашкодить, а потім вибачається. Мовляв вона, потім зрозуміла, що то мої одногрупники, коли вже взяла завдаток...
--- Як зрозуміла? На них що бейджики є, «Ми знайомі М.Чайки»? Та то ясно, що підстава...
--- Та ще й я маю танцювати на дні народження, що святкуватимуть у іншому залі... й Романа, не має у Львові...
--- То між вами щось є?
--- Ні! І бути не може, бо він закоханий у .... – мимоволі промовила дівчина...
--- У кого? О ні. Не кажи, я знала, що тут щось не так... А Аня знає?
--- Ні не знає, а може вдає, що не знає...
--- Ну так, це ж наша Аня, ох... вона крім свого Макса нікого й не бачить...
--- Ох, та що будемо обговорювати. Й так від того що ми, поговоримо нічого не зміниться...
--- Твоя правда...
--- От я і приїхала. Водію, ось тут припаркуйтесь,. Так от мої 40 грн...
--- Марі, облиш, я заплачу.
--- Е ні, так не піде... не вередуй, бо я ображусь.
--- Пане водій, поверніть дівчині гроші.
--- Софі, що за цирк?
--- Маруся, то ти, не видумуй! Як хочеш дай 20 грн., чайових, пану водію, якщо ти вже настільки принципова...
--- Ну так звісно, що принципова, як не як у понеділок батьки підпишуть контракт із Лесею й мені не пасує, жебрати у колежанок...
--- То у понеділок буде, а поки, облиш свій норов й не говори дурниць, адже ми, знаємо, що твоїй бабусі робитимуть операцію й то все дуже складно. Я хочу хоч якось тебе підтримати, хоч у чомусь. Дозволь своїй багатій подрузі, не соромитись перед паном водієм.
--- Ох, і зануда ти... Добре, на лиш 20 грн, віддаси пану водію, як приїдете...
--- Ще не бачив, щоб дівчата сварились хто ж має оплачувати мої послуги. Бачив зворотнє, що ніхто не хотів платити, але такого ще ні... - сміючись додав водій.
--- От бачиш, ми, людину насмішили... Йди вже... «Пані, я, сама за себе заплачу». Добраніч.
--- Бувай. Доброї ночі. Доїдеш подзвони...
--- Ага добресенько. Папа.
У домі Ониськевичів, й дальше тривав бій між Анею та Іваном. Сестра вимагала, щоб брат розповів усе що натворив Софії, а Іван, заявив, що то не її дупи справи, й щоб вона свій язик тримала на припоні... Свідком ще 1 сварки між братом та сестрою став Алі-Онур, який хоч і не розумів української, але все ж на протязі довгих років, вивчав російську, й поволі вловив суть конфлікту між родичами. Він, першим розказав Івану, чому ж вони із Айше, такі пригнічені й що їх дядькові зовсім не можна довіряти. Іван, знаючи, що Алі, порядний хлопець й в багатьох питаннях допомагав й витягував їх бізнес із таких чудернацьких перепитій, що й собі вирішив довірливо поговорити із другом.
--- Так, знаєш, мені і справді соромно, але я був п'яним... - розказавши свою історію додав Іван.
--- а тоді у Стамбулі, ти, побився із хлопцями, бо теж був п'яним.. Ваня, ти, клявся, що покинеш пиячити... Не хочу тебе осуджувати, але твоя сестра має рацію, ти, повинен розповісти, своїй нареченій правду...
--- Але біда у тім, що я її заміж як раз і покликав після зради...
--- Щоб загладити вину...
--- Ні... як раз ні! Я усвідомив, що кохаю Софію, але якщо все випливе, нашим заручинам капець!
--- Не факт! Тут основне, як ти, цю ситуацію подаси... Перш ніж розповідати їй про зраду, поговори про те, чому ти, це зробив. Розкажи коханій, про свої переживання й повільно підготуй її до удару. Якщо кохає, то простить, може і не відразу. Може потрібно буде постаратись, але я бачу, як вона тебе кохає... Такі почуття, тим паче що вони взаємні, не пройдуть через твою помилку...
--- Дякую, друже за допомогу...
--- Я можу всім допомогти лише не собі...
--- З тіткою усе буде гаразд...
--- А я не про тітку,... Моя колишня дівчина, виходить заміж за Халдуна...
--- Чекай за якого Халдуна? Того, що ваш партнер на фабриці у Бурсі?
--- Так, саме за нього...
--- От чому, ви, не спілкуєтесь і на зустрічі ходять лише ваші батьки...
--- Бізнес є бізнес, тут нічого не вдієш, але от дружбі між родинами прийшов кінець... Ох вже пізно, ходімо спати...
--- Так справді пізно, пішли поспимо, ще наговоримось.
Йдучи сходами будинку, Алі почув, як у кімнаті для гостей його любий дядечко, розмовляє з кимось по скапу... Юнак зупинився й почав прислухатись. Джемаль нічого не підозрюючи, ніжно щебетав по-скайпу із коханкою.
--- Кохана, ще трішки потерпи, й у нас буде все чого душа побажає... Ще 2 місяці й тобі не потрібно буде ламати комедію перед рідними із фальшивими заручинами. Цілую тебе...
Алі, аж скипів від ненависті до свого родича, адже зрозумів, що ж стало причиною, такого вчинку його тітки. «Негідник! Вбити тебе мало! Нічого, я тобі влаштую, райське життя. Ага...!!!! Або я не Алі-Онур Караоглу!!!» Звісно він не став влаштовувати сцен, адже це був чужий дім, а по друге, щоб вивести дядечка на чисту воду, поки-що потрібно було мовчати...
Іван сидів у своїй кімнаті й вирішив подзвонити до Марка, але так, як його друзяка-гульвіса, трубки не брав, то він написав, йому повідомлення, де прохав про зустріч. У важких роздумах, про своє життя, хлопчина заснув, так і не розстеливши своєї постелі.
Аня, трохи дулась на брата й щоб його не бачити пішла на кухню, бо крім усього іншого, дівчина, хотіла випити компоту. Зайшовши на кухню, Анна, побачила Айше, яка сиділа за столом й гірко плакала.
--- Айшенур, что-то случилось?
--- Ох, Ен, не спрашивай... это настолько тяжело, что я сегодня не усну...
--- Знаеш, я также не смогу сомкнуть глас... так что я тебе составлю компанию Вместе грустить как-то легче
---Ну да... и волноватся тоже легче....
Аня налила їм по чашці напою із фруктів й сіла поруч із заплаканою стамбульською красунею. Айше розглядала, інтер'єр кухні й поволі заспокоювалась.
--- А что за напиток?
--- О там есть и клубника, и мята, и ромашка, и лимон. Вкусно?
--- Да и полезно. Спасибо тебе. Я пойду спать. С утра у нас много дел...
--- Стой, я иду, с тобой... как говорится, утро, ночи мудренее.
Дівчата вже зібрали йти, але до них прийшов Алі.
--- Ен, у меня есть, просьба к тебе и к твоей родне, и она вот в чем.
Молодий чоловік, розповів Ані, що його дядько, вже дуже довгий час копає яму, так би мовити, йому й тому він приїхав у Львів. Також Алі, розповів дівчині і про ситуацію із дружиною дядька й що родина вирішила нічого йому не казати й під кінець, він додав, що щойно чув як його дядько говорив із коханкою по-скайпу. Почувши це все, Аня не знала, що й відповісти гостю, але тепер вона зрозуміла чому ж цілий вечір плаче Айшенур.
--- А щоб ти, щастя не знав, - сказала дівчина й додала. – Еще в Стамбуле он мне странним показался... такой праведной и умной, но фальшивой что слов нету...То что от нас нужно? Я же понимаю, что если он вас потопит, то и наш бизнес накроется медным тазом...как говорится «Гуртом батька, бити легше»
--- О да, ето так, вместе ми сможем вистоять против него.
Заручившись підтримкою молодшої Ониськевич, Алі, був впевнений, що і Іван, триматиметься осторонь від його надокучливого дядька та і знаючи, про Джемаля багато чого, Аня та Іван, переконають матір та батька, що із цією людиною бізнес вести треба надзвичайно обережно. Й мабуть найкращим виходом із цієї ситуації буде, спільна так би мовити коаліція, проти зажерливого Джемаля..
--- Усе спати... - промовила Аня, - бо я зараз упаду й тут засну...
Алі, трошки змякчився й навіть усміхнувся, адже із кожною новою фразою, юнак розумів українську все краще й краще.
Софія приїхавши додому, побачила, як із їх будинку, виходить, якийсь чоловік. Дівчина, так і не змогла розгледіти у місячному сяйві, хто ж це такий. У неї виникло таке відчуття, що силует який сховався у хащах їх саду, їй доволі знайомий. Юнка хотіла прослідкувати за ним, але помітила, що залишила сумочку у таксі, яке ще не відїхало від їх будинку. Дівчина повернулась й попрямувала до авто із якого якраз вийшов водій.
--- Дівчино, ви, забули сумочку в машині – приязно промовив той.
--- Ой, дякую. Я якраз помітила й поверталась, щоб її забрати...
--- Ось, прошу. І ще скажіть де у вас тут в районі є ось така адреса, бо не кожен із будинків має свій номер, а мені диспетчер повідомила, що є виклик.
--- Так, давайте я гляну. Ага, це на сусідній вулиці, будинок із флюгером півня, і ще у них ворота цегляного відтінку.
--- Дякую, вам. До побачення.
--- Це вам дякую, що повернули мені мої речі...
Софія зайшовши у дім, побачила, у вітальні, пляшку дорогого вина й улюблені солодощі її матері. Дівчину розлютив той факт, що мати, завела собі коханця, але ж, що вона могла зробити. «цікаво, а татко знає? Чи він теж має когось на стороні...» Зі сльозами на очах, Софія, блукала ще довгий час по особняку й із невимовним жалем згадувала своє дитинство й те якою щасливою була її сімя... «А може, мені це все здавалось, і вони ніколи не були щасливі у шлюбі? А може це я винна? Але чому? Навіщо? Ох як же ж боляче... Мій світ поволі руйнується. То у мами коханець, то Іван не відомо що творить... Як жити далі? З ким поділитись болем й відчуттям не потрібності... От якби, татко тут був, може б у них із мамою усе б налагодилось... Бізнес, відрядження й самотні свята, для чого мені це, коли я просто хочу щастя й сімейного благополуччя. Ні у дома, ні у стосунках мені не комфортно. Може краще як Марічка, із ніким не зустрічатися?!»
Відчуваючи невимовну душевну пустку, дівчина, написала батькові емейл, у якому його просила приїхати на якийсь час до Львова. Їй здавалась, що коли батьки будуть проводити більше часу разом у них налагодяться стосунки. Тай їй самій би здалась батькова порада, адже хоч Софі й кохає Івана, але із зрадами й п'янством коханого не може миритися. По при не зрозумілу ситуацію із Іваном, Софія, вирішила, все ж, відверто поговорити із хлопцем, адже добре знала, що зустрічається із гультієм ласим до красивих дівчат, але по-при те, дівчину засмутив той факт, що Анна, скриває, якусь важливу інформацію від неї. Звісно що її подруга не мала йти проти брата, але ж вона могла якось їй натякнути... Софі не знала, якби сама вчинила, опинившись між двох вогнів, тому їй було дуже важливо самій в усьому розібратись. Дівчина згадала, що Марічка, просила зателефонувати їй, коли вона добереться додому. Так, як це було 10хв. по 1 ночі, Софі, написати їй смс-ку, що мовляв все добре. За 2 хвилини на телефон Софії телефонувала Марі.
--- Алло, та все добре...
--- Соню, у мене біда. Мені хтось у поштовий ящик, моєї квартири, вже не перший день кидає, листівки із погрозами.
--- Та ти що? А ти, Роману дзвонила?
--- Та ні, він у відрядженні в Києві, й завтра має важливу зустріч із самого ранку.
--- А що за погрози?
--- Цитую: «А ти, знаєш, що проституцією займатись протизаконно?»
--- Ніфіга собі... - відповіла Софія.
--- От якби знати, хто за цим стоїть! Мені трохи моторошно бути самій у квартирі.
--- А із цим я тобі допоможу. Я вже давно хотіла зїхати із сімейного маєтку, так що буде у тебе сусідка по квартирі. Звісно, якщо ти, не проти.
--- Я не проти, але якщо бабусю покладуть у лікарню, то батьки не матимуть де переночувати... Хоча, ми щось придумаємо.
--- Я не хочу нав'язуватись, - зніяковіло відповіла Софія.
--- Та чого ти. Мені справді буде комфортніше, якщо знатиму, що я не одна, бо мені здається, що ці погрози, справа рук Назара.
--- Того самого, що работорговець?
--- Давай не по телефону. Коли переїжджатимеш до мене?
--- Знаєш, я виясню усе із Іваном, і з батьками поговорю, і розпочну жити так як я хочу, а не так, як вигідно їм. Добраніч, сусідко.
--- Ох і не легко буде Івану, тебе ділити, ще зі мною... - сміялась Марічка, над Софією. – Солодких снів.
--- А ти, закрий двері на усі замки і ввімкни сигналізацію. Зранку я до тебе приїду на оглядини. Чекай.
--- Добре. Чекатиму.

РОМАН "ТУРЧАНКА ТАНГЮЛЬ" "TURK TANGUL"Where stories live. Discover now