Один лиш день. Один той день. Один.
Вночі в той день мій вогник вже горів.
Освітлював навколо все тоді.
Раділа я і все, що є в мені.
Горить зоря. Моя зоря горить.
Не видно неба - лиш вона зорить.
І темно так - лише вона палає.
Я бачу путь - зоря допомагає.
Не треба дня мені. Я сонця не чекаю.
Я кляту зірку завжди виглядаю.
Чи треба це? Чи, може, уже ні?
Чи треба ще так дуже ти мені?
Дивлюсь на небо, вона досі там.
Хай впаде вже. В душі такий бедлам.
Хай зникне все, що треба для душі.
Для зірки я вже не знайду її.
І досі ніч, та хочу вже я дня.
Над головою світить та зоря.
Світить у путь. Дорога то моя?
Я б вже й пішла та сенсу в тім нема.
Я все чекала. Зорі ж всі мої
Так затремтіли, наче злі вони,
Засяяли мені в останній раз
І впали вниз. Не буде, справді, нас.
І прикро так... Але я ще живу.
Тільки тепер не так тебе люблю.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Вірші
Poetry- А що, якщо ти долетиш до зірок, а там - нічого? - А що, якщо долечу, а там - все? © "Земля майбутнього"
