Підступно тихий міський вечір.
Сиджу сама біля вікна.
Пишу я думи лиш про тебе,
Про все те, що відчула я.
Не знаю треба це, не треба,
Та ці слова ідуть самі
З душі моєї йдуть, як з неба
Спадають весняні дощі.
То сльози всі мої. Лювлю їх
Й пишу, пишу... Я все пишу.
Описую єдину ноту
Те, як же я тебе люблю.
Ну, що ж... Що ще мені сказати?
Все вирішено вже давно.
Пора коханню відступати -
Тебе мені все ж не дано.
Як бачу я, а це вже видно.
Не бути нам таки, але ж,
Коли згадаю свої мрії,
То плакать буду я без меж.
То й хай. Що ще мені робити?
Пора тебе забути вже
І перестать тобою жити,
Бо так вже далі не піде.
Я все осмислила й приймаю
Усе таким, як воно є.
Помалу я переживаю
Те, що не любиш ти мене.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Вірші
Poesía- А що, якщо ти долетиш до зірок, а там - нічого? - А що, якщо долечу, а там - все? © "Земля майбутнього"
