Як же жаль, що не принцеса.
Як же жаль, що я ніхто.
Може, через це не треба
Я на світі нікому.
Нікому іти до мене.
Нікому мене любить.
Нікому мене чекати.
Нікому за мной тужить.
Може, я така не справжня,
З головою щось не те?
Може, саме ця причини
Не дає мені моє?
Не скажу, що я не гарна.
Гарна таки, знаю я.
Тільки от, що не потрібна
Я нікому і така.
Мріяла, що стану фея.
Буде от шістнадцять літ
І на крильцях чарівливих
Душа в небо полетить.
Але вже мені сімнадцять
І не фея досі я.
Лише дівчинка простенька,
Яка трішечки сумна.
Як же хочечеться буває
Полетіти в небеса,
Щоб за мить тобі відкрилась
Цього світу вся краса,
Щоб пригоди відбувались,
Щоб зі мною в ногу йшли,
Щоб було багато друзів
І повік вони були.
Та не будемо про друзів
В мене рідко вони є.
Але є в мені щось більше
Й поки що в мені живе.
Поки мрію я про радісь
І витаю в небесах,
Може, й у житті моєму
Буде щось як у казках.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Вірші
Poesia- А що, якщо ти долетиш до зірок, а там - нічого? - А що, якщо долечу, а там - все? © "Земля майбутнього"
