Історія першого кохання

#16

Почалося навчання. Я живу з Максом. У нас все добре. Іноді сваримось, але потім швидко миримось. Ліза і Рита вже повернулись і зараз ми в школі. Нудно. Слава богу лише 4 день тому домашку не задають. Я повертаюсь додому і раптом чую знайомий голос за спиною. Сука, Марк！ Я починаю бігти, але він швидко мене наздоганяє.

- Сумувала?

- Відвали від мене！Допомож..- він поцілував мене. Я почала вириватись. Зі всієї сили б'ю його ногою в пах, він скручується від болю.

- Сука, я до тебе ще доберусь.

Я забігаю в будинок, піднімаюсь на третій повер, залітаю в квартиру і плачучи сповзаю по дверях. Макс вибігає з вітальні. Що він робить вдома?

- Сонце, ти чого?- він підбігає до мене і обіймає.

- М...м..арк..- я ледь вимовляю це ім'я.

- Що? Знову він? Я його вб'ю！-я хапаю Макса за руку, тому, що розумію, що це погано закінчиться, якщо його не зупинити.

- Н..нетреба- він цілує мене, і піднімаючи на руки несе у кімнату. Ми цілуємось та раптом я помічаю валізу з речами.....РЕЧАМИ МАКСА.-Це що?

- Сонце, я давно хотів сказати, але ніяк не виходило- він подивився на мене якимось прощальним поглядом.

- Що Макс? Не мовчи！

- Я лечу в Німеччину на 5 років- в мене наче вирвали серце. Я зриваюсь з місця і вилітаю з квартири. Біжу, не знаю куди, не знаю навіщо, але біжу і плачу. За що він так зі мною, я не зможу без нього і дня прожити, а він відлітає на 5 років！Навіщо я в нього закохалась? Я ж прекрасно розуміла, як це закінчиться. Я зупиняюсь і бачу міст. Я не зможу жити без Макса, тому краще з цим покінчити. Я перелажу бортики, і не задумуючись стрибаю. Відчуваю холод, біль...