Тягаря потягнути не зможу,
Яким життя нагрузило сповна.
Я сплюндрую погоду погожу,
Перехиливши цю чашу до дна.
Нехай і не зможу зробити,
Чим марив, що мріяв, що хтів,
Руки німіють цю чашу тримати,
Не вип'ю я більше цих літрів.
Розсіятись там, де вітрові воля,
Зливою впасти на землю,
Щоб такою я хочу була моя доля,
Ніж рух безкінечний в імлу.
Мати спокій я хочу, мов яр після зливи,
Як роса на пурпурі сливи.
Та спливають роки, я все втрачаю...
За сонце були яскравіші
Посмішки смаку як отрута.
Вона їла наші кубки і чаші,
Вона їла мої посинілі вуста.
Я пив ваші щирі усмішки,
Поки ви пили антидоту.
Від обіймів ваших я палаю -
Саме так пече, як зняти шкіру.
Від полум'я цього я побілів
Мої сльози стали парою.
Ми уламки підмітаємо того,
Що бездушно розтоптане було...
Слова всі сказані злетіли вітром,
Слова всі сказані текли водою талою;
Я злечу до неба гірким прахом
Того, що обіцяли буде дружбою.
Вони розтали снами, стали гаривом,
Я так за них хапався.
Тягаря потягнути не зможу,
Яким життя нагрузило сповна.
Я сплюндрую погоду погожу,
Перехиливши цю чашу до дна.
Нехай і не зможу зробити,
Чим марив, що мріяв, що хтів,
Руки німіють цю чашу тримати,
Не вип'ю я більше цих літрів.
Я в мареві блукав, шукав щось цілу вічність,
Та що існує лиш у снах, не доторкнутися рукою.
Я блукав у світі, в подорожнім пилі,
Плекав я, що було лиш грою.
Най без крил приречений упасти,
Як вві сні, я хочу полетіти.
Так спиться п'янко в терпких мріях,
Так м'яко спиться в теплих маривах.
Шепочу тихо: сон це репетиція,
Ми не готові до прем'єри.
Тягаря потягнути не зможу,
Яким життя нагрузило сповна.
Я сплюндрую погоду погожу,
Перехиливши цю чашу до дна.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Clipped Wings
Poetry(Одного разу, однієї ночі) Хтось знайде собі прихисток тут, А можливо, звільниться від пут. Підрізані покоління крила Ще й ланцями зв'язані безсилля.
