Запахом людей просякли вулиці,
Й не дивно - ними ж кладені були.
Бетонні стіни, сірість морока столиці,
Так само душно, тісно, як в юрбі.
Падає осіннє жовте листя,
Метушливого укрите брудом міста.
Пилу шар не змила ранішня роса,
Міська отруйна осені вода небесна.
Перлася юрма, запихалася в вагони.
Затремтіли вікна, закаркали ворони.
Стогнали рейки, важко зрушив поїзд з місця
Крізь гори трупів самогубць.
Мусить люд потрапить на роботу,
Кинутись по справах, зустрічатись.
До того разом в тисняві вагону
Ковтати спрагло сперту духоту.
Натовпу затиснуті тілами,
Зіткнувшись навіть власними лобами,
Одне одного не помічають,
Лише зустрівшись "гдє-то там".
А хрускіт трупів вводить в своєрідний транс,
Немов навіює їм щось своє.
Звикли вже, це не те саме,
Що вий людей, що втратили свій шанс.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Clipped Wings
Poetry(Одного разу, однієї ночі) Хтось знайде собі прихисток тут, А можливо, звільниться від пут. Підрізані покоління крила Ще й ланцями зв'язані безсилля.
