POV Майк
-Це все я! Це все через мене! Як я міг повірити якійсь фотографії а не їй?- кричав я.
-Нам треба побігти за нею, вона може щось накоїти!- сказала Ем.
-Ти права, побігли!- крикнув Тоні.
Ми вибігли з дому, і побачили машину швидкої допомоги, міліцію та купу людей. Ми підбігли туди, в машину швидкої завозили Еву. О ні.
-О ні, Ева, ні, будь ласка, чому вона?- кричав я.
-Ева!- плакала Джен.
-Ні, будь ласка, лікарю, що з нею?- кричав Тоні.
-Їдьте в лікарню, там вам розкажуть.- сказав лікар.
-Я візьму машину тата!- сказав Тоні.
-Давай, швидше,- кричу я. "Хоч би вона була жива, просто хай буде жива, я ніколи її не покину, не зраджу, я люблю тільки її, будь ласка" думав я доки ми їхали. Ми прибули в лікарню, її кудись повезли на каталці. Всю ніч ми сиділи під операційною. Джен заснула на плечі Тоні, Ем та Метт спали на стільцях. Лише я та Тоні трималися та чекали лікаря. Вийшов чоловік 50 років.
-Як вона? Вона жива? Що з нею?- підбігли ми з Тоні до нього.
-Ми зробили їй операцію, ймовірність того що вона буде жити 50%, забагато поранень. В неї черепно- мозкова травма, три переломи на нозі, два переломи руки, дуже багато подряпин та гематом, в печінку потрапили куски скла, вона майже не може дихати самостійно, зараз вона у комі, але я сподіваюся, короткочасній.- сказав лікар.
-О Боже, будь ласка зробіть щоб вона була жива, будь ласка, прошу,- просив Тоні. Я не міг сказати жодного слова, я просто не міг.
-Ми зробимо все, що можна.- відповів лікар та пішов.
-Це все через мене, це все я, якби я не вірив фото, а вірив їй все було б добре, ми б спокійно жили б, вона була б жива і щаслива, я б обіймав її, цілував її солодкі губи, це все я!- кричав я. Від мого крику прокинулися наші друзі.
-Що там? Лікар виходив?- запитала спросоння Ем. Тоні все їм розказав.
-О, Боже, моя дівчинка! Це ми. Це через нас все!- кричала Джен.
-Як ми могли їй не вірити...- прошепотіла Ем.
-Треба сказати вашим батькам, Тоні- сказав Метт.
-Так, ти правий, я піду зателефоную їм.- сказав Тоні і пішов.
-Який же я придурок, мать тваю! Ладно я, я був злий, а ви,- подивився я на дівчат,- як ви могли їй не повірити? Ви ж разом з пелюшок!
-Я знала що це не вона! Я намагалася вам це довести! І Ем знала! Це ви! Ти найгірший хлопець а він,- показала вона пальцем на Тоні,- найгірший брат!- плакала Джен.
-Я люблю її...- сказав я.
-Батьки приїдуть завтра, сьогодні пробки на трасі.- сказав Тоні.
***Пройшло три дні***
Вже пройшло стільки часу, а моя маленька дівчинка все ще лежить в комі, через мене. Її мамі стало дуже погано, тато наглядає за мамою вдома. Тоні пішов до Джен щоб допомогти їй полагодити щось, Ем та Метт пішли додому Еви, щоб взяти її речі. Тут, з реанімації вивезли мою красуню.
-Що з нею?! Чого її вивозять!??- запитав я.
-Вона виходить з коми, дихання відновлюється, буде жити ваша дівчина.- сказав лікар. Я видихнув, життя знову знайшло сенс, я побіг в ту палату, куди її завези.
-Можна до неї?
-Так, але не напрягайте її, не будіть, не проси щоб вона поговорила з тобою.
-Добре.
Я зайшов, моя маленька дівчинка лежала вся в синцях та подряпинках.
-Тобі було так боляче, я відчуваю, мені теж дуже боляче дивитися на тебе, таку маленьку й безпомічну і розуміти, що не можу тобі допомогти. Я люблю тебе більше за життя, пробач мені, будь ласка, я віддам за тебе все, зроблю все, щоб ти була щаслива, пробач мені.- сказав я, я хотів, щоб вона мене чула.
-Пообіцяй що не покинеш...- прошепотів мені до болю рідний голос.
-Ева, я люблю тебе, я ніколи не покину, чуєш? Ніколи! Пробач мені.
-Я пробачаю тебе, Майк.
-Я люблю тебе.
***Через три тижні***
POV Ева
Нарешті, мене виписують. Я одяглася, надворі вже жовтень.
-Привіт, красуне,- посміхнувся мені мій коханий.- їдемо?
-Так,- поцілувала я його.
Ось так, ми любимо один одного, здається я найщасливіша дівчина у цьому світі...
---------------Від автора---------
Ну от і все, ще одна книга позаду. Якщо хочете продовження- пишіть❤️
