Іти до школи було недалеко, але нудно. Машини шуміли, люди спішили на роботу. Підключивши наушнікі і включивши музику, я повільно йшов стукаючи ногами камінець вперед. По-дорозі зайшов в магазин і купив собі круасан.
***
Зайшовши в школу, я відразу пішов в кабінет. Я був не першим і не останнім. На дошці висів листок на якому було зазначено хто де сидить.
-5 парта, вже й не так погано - подумав я в голос, - ще й з дівчиною.
Зайнявши місце, я продовжив слухати музику дивлячись на людей, які знайомилися, сміялися...
І тут заходить та дівчина, яку я "спас". Вона відразу подивилась на мене, всміхнулась. Потім перевела погляд на листок, підійшла ближче до дошки і ще раз на мене глянула. На її обличі застигла істерична посмішка. Мене вже розривало від сміху, але я ще держався. Щоб ще більше з неї постібтися, я вирішив підмигнути їй. Це ще більше її засоромило. Вона стала похожа на помідор.
- Та йди сюди - вже не витримав я - чи перший раз хлопця побачила ?
На її лиці поєдналися сміх та злість. Вона неспішно підійшла і сіла, скинувши рюкзак.
- Ні, не перший - сказала вона, посміхаючись.
- А куди ти тоді йшла, якщо не секрет? - запитав я, невпевнено чекаючи відповіді.
- А хіба це має тебе турбувати ? - відповіла вона.
- Та ні, просто спитав.
- А я просто відповіла.
- Ну це добре.
- А хіба має бути погано? - сказала вона, ще більше посміхаючись.
Я відразу зрозумів, що вона хоче пограти в гру " за ким останнє слово". Ну що ж, подивимось.
- В тебе часом в роді не було папуг.
- Не зрозуміла ?
- Не ну просто триндиш і триндиш
- На себе...
Її перервав дзвінок на урок.
- Нічия - простягнула вона руку.
- Згоден - відповів я , щоб створити про себе гарне враження і пожав їй руку.
- Як зватимуть? - спитав я.
- Емілія.
- Герман.
Її шкіра була ніжна неначе шовкова, очі глибокі, з якоюсь недосяжною таємницею всередині.
- Це...може відпустиш мою руку...?
- А, звичайно, вибач.
- З ким не буває.
Ребзят! Я вернувся! Дуже перепрошую за тривалу паузу у творі. Буду старатися як найшвидше наздогнати свій план. 10 або 09 жовтня вийде нова частина. Приблизно через дня три чотири ще інша. Дуже дякую вам за ваше розуміння. Хоч вас і мало, але всерівно вам дякую за те що ви є! 😗😙
ВИ ЧИТАЄТЕ
Кохання до Закинутої
Romance"Закинуті","Заброшені"- так називають людей, які проводять більшість свого часу в закинутій лікарні одного з міст, в якому проживає наш головний герой. Його хобі - мотоцикли. Одна із звичайних ночей кардинально змінить його життя та погляди на сві...
