Пусті дороги, теплий вітер і запах доріг збирали осколки мого серця.
Я зрозумів, що на цьому не треба зациклюватися і жити далі. Ось вже знайомий мені поворот, знайомий двір, знайоме місце, де я завжди залишаю свого "напарника", знайома мені...
Стоп. А ось це вже мені не знайоме.
Перед мною на лавці сиділа дівчина, закривши лице руками. Коли я підійшов ближче, то почув схлипуавання.
- Щось сталося?
У відповідь мовчання. Ноги були покриті маленькими синцями і царапинами. Вона була одіта легко не зважаючи на те що ввечері було доволі холодно.
- Ей, ти чого ?- намагаючись з'ясувати проблему.
- Відстань, не твоє діло, - хриплячий голос незнайомки пустив по спині холод. - іди куди йшов.
- Я не можу залишити дівчину, яка без причини сидить і плаче, тим більше вночі, саму.
- А ти спробуй.
Я промовчав, дивлячись на неї.
- Якщо зміниш свою думку, то я в 14, - сказав я, плекаючи надію, що все таки зможу їй допомогти.
У відповідь – мовчання.
Піднявшись по сходах і зайшовши в квартиру, я виглянув у вікно. Вона сиділа, дивлячись на парковку. Роздягнувшись , я прийнявся за їжу. Швидко зробивши омлет, я сів за стіл. Завершивши свою трапезу, сів за чай з крекерами. Потім впавши на диван, дивився телик, роблячи висновки про цей день. Минуло добрих дві години. Я прокинувся від того, що хтось постукав в двері.
Пробігши як слон по коридорі і почувши ругання сусідів, я відчинив двері. Але, по правилах безпеки, все таки запитав:
- Хто ?
У відповідь тільки тишина.
- Напевно хтось дурачиться.
І вже був ладен іти, але знову цей звук дзвінка.
- Та хто ? - вже крикнув я, не витримуючи.
Двері відкрилися зі швидкістю світла. Перед ним стояла дуже неочікувана особа.
- Пропозиція ще в силі ?- проскрипів хриплячий голос.
- Ти ще питаєш.
Її кроки виказували легкі поскрипування підлоги. Вона зупинилася в очікуванні вказівки куди йти і я легким доторком руки направив її на кухню. Вона обережно присіла, темне волосся прикривало обличчя. Але щось мені здалося, що я з нею знайомий. Якщо чесно, я навіть не знав, що робити далі. Я тупо стояв і втикав на те як вона сидить і витирає сльози.
- Може заспокійливого?- нарешті в моєму мозку промайнула нормальна ідея.
-Так, можна.
Я простягнув їй таблетки і налив стакан води і пішов закривати двері. Коли ж повернувся, ключі впали на підлогу. Це були ті самі карі очі з недосяжною таємницею.
Коли вона на мене глянула, я зрозумів, що вона теж мене впізнала. Я ледь встиг врятувати стакан, якого чекало неминуче зіткнення з підлогою. Дівчина кинулася, мало не збивши мене, до дверей, але доля зіграла з нею злий жарт. Ключі лежали перед моїми ногами, а до мене було десь метрів 5. Вона розуміючи, що я її в такому стані нікуди не відпущу зігнулася клубком і вперлася спиною в двері. Я знову почув легкі схлипування і тяжке потягування носом повітря.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Кохання до Закинутої
Romance"Закинуті","Заброшені"- так називають людей, які проводять більшість свого часу в закинутій лікарні одного з міст, в якому проживає наш головний герой. Його хобі - мотоцикли. Одна із звичайних ночей кардинально змінить його життя та погляди на сві...
