Кохання до Закинутої

Час.7

- Ну ти й дав малий, як тобі таке вдалося?- запитав Олаф.
- Головне швидкість як мотоцикла, так і думок. - відповів я.
Коло, що утворилося навколо нас повільно меншало. Дехто просто ішов додому, хтось розкладав намет. Навіть знайшлися люди, які хотіли зробити зі мною селфі. Я був не проти, адже чи може слава бути зайвою. Тим більше така.
- Ти знову довів, що ти мій брат - тихо промовив Джейк. -  Я пишаюся тобою.
- Дякую, а де ти був весь цей час?
- Дивився за тобою.
- Ти реально?!
- Так.-  відказав він, кинувши напівпосмішку.
- Ай ну тебе. - сказав я заводячи мотоцикла.
- Ти куда зараз?
- Куплю щось поїсти і додому.
- Ясно, це ледь не забув, це тобі. - він протягнув пакунок.
Коли я розгорнув його, то побачив новий красивий шолом. Він був просто ідеальний.
- Дякую!!!
- Нема за що. Ну все давай.
- Стій ти куди?
- По справах.
Він розвернувся і через хвилин 5 здавався чорною цяткою на горизонті.

  ***

Через хвилин 15-20 я вже був у центрі. Припаркувався біля магазину і пішов у середину. Там закупивши все необхідне на смачний перекус пішов назад. Я вже думав, що пригод сьогодні вже не буде, але все вийшло  по іншому. Коли я виходив з магазину, я побачив як якась пара стояла і дуже  цілувалась. Прямо лизалася. Одним словом гидко. Єдиним, що мене трохи насторожило, це те, що дівчина мала дуже похожий браслет і взуття, що й Анна. Анна моя дівчина про яку було згадано в попередній частині. Я не знав, що мені робити я вирішив трохи подивитися за ними. Я підійшов трохи ближче, щоб краще роздивитися їх. І в один прекрасний момент, моє серце впало на пательню. Коли вона поправляла волосся, я побачив татуювання в формі 5 зірок навколо місяця. Пальці розігнулись і сумка впала на асфальт. Вони звернули увагу на мене, у неї відкрився рот, а він спершу глянув на мене, потім на неї і знову на мене.
- Почекай хвилинку. - сказала Анна хлопцю і підійшла до мене. - Це... Ти не так все зрозумів... Він мені просто друг...
  Долоня згіналась в кулак, мені так хотілось когось вдарити, що я на силу стримував себе, щоб не зірватися на ній. Я просто мовчав. Вона підняла сумку і простягнула її мені в руки.
- Я надіюсь, ми якось вирішимо це непорозуміння.
- Надійся... - ледь чутно відповів я.
І тут підходить "воно". Як на мене, то дуже невчасно.
- Щось не так, зайчику?
Це була остання крапля мого терпіння. Без роздумів я замахнувся і вдарив, що мав сили. Він впав. Вона піскнула. Поки він вставав, я взяв її руку і зірвав браслет. Вона не була гідна  його носити. Я розвернувся і пішов. Ноги йшли самі, а я, понуро схиливши голову думав, що робити далі.
З алкоголем я не особливо дружив, але сьогодні...
- 2 світлого... - сказав я відкинувшись на спинку м'якого дивана. Я сидів і думав, що робити далі. Я не знав. Алкоголь легко придушував відчуття вини і потяг до самогубства. Він чистив  голову від зайвих думок. Після 3 келиху я зрозумів, що вже досить. Голова вже починала боліти. Я пішов в туалет і вмився.  Я вернувся на стоянку, завів мотоцикл і поїхав. Я зупинився біля невеликого пагорба де ріс клен. Це було прекрасне місце. Я сів на землю, спершись спиною об стовбур дерева.
Дістав браслет і почав кидати по одній рибці (браслет був з фігур у формі риб) в озеро. Коли браслет і мій сум закінчився, я встав і поїхав додому.