Таємниця моєї душі

Розділ 1

   Я прокинулася. На годиннику 5:38. Сьогодні була особливо жахлива ніч. Весь час коли я спала, мені снилися кошмари.
   За звичкою, я спустилася на кухню попити води. І побачила що батькам теж не спиться. Вони щось стурбовано обговорювали. Побачивши мене, рідні натягнули "посмішки".
   Попивши води, я ступила на сходи, але  тільки  моя нога ступила на третю сходинку, до мене долинув голос мами:
- Вони знайдуть її. Вони близько...- Долорес почала захлинатися сльозами.
   Я, в нерозумінні, хотіла тихо дійти до кімнати, але наступна сходинка по зрадницьки рипнула під моєю вагою і я рвонула вперед.
   Уже в кімнаті, віддихавшись, сіла на ліжку і думала над словами матері. Хто близько...? Хто знайде її...? Навіщо...?
   Поринувши в думки, я не помітила як на годиннику було 7:00. Помалу вставши і повертаючись до реальності, я зайшла у ванну кімнату, щоб прийняти душ. Заплівши своє волосся в пучок, одягла білу майку та фіолетові шорти.
   Спочатку я вагалася: вийти з кімнати чи провести день тут... Мої вагання розвіяв скрип дверей та Меліса, яка зайшла до кімнати.
   У неї були карі очі та волосся підстрижене під каре чорного кольору, вона середнього зросту, але все-таки вища за мене. Сьогодні Меліса одягла сукню салатового кольору та червоні туфлі на підборах. Вона любить яскраві речі.
   Я підійшла до неї та міцно обійняла. Щоб не тримати все в таємниці, я розповіла про дивні слова мами, на що подруга посміхнулася не зовсім по справжньому і спробувала перевести тему. Мені здалося вона щось знає, але мовчить. Та їй пощастило, що я не дуже бажала розмовляти на цю неприємну тему.

- Мел, давай прогуляємося - мені захотілося розвіятися - наприклад, в парк.

   Подруга мовчки встала та вийшла з кімнати. Я почула як вона, попрощавшись з батьками, хлопнула дверима.
   Через секунду я зірвалася з місця і підійшла до вікна. Ще місяць тому, ми з Мел вигадали спосіб виходити на прогулянки не боячись, що мене помітять батьки.
   Щойно я підійшла до вікна, Меліса помахала мені рукою. Я перелізла через підвіконня, ледь не перекинувши рослину, та хутко вистрибнула на драбину.
   Ступивши на землю, я помітила несхвальний погляд Мел. А що, подруга так на мене завжди дивиться коли я чіпляю різні речі.

- Куди підемо? - сказала Меліса, кладучи драбину.

   Мій живіт забурчав і Меліса розреготалася. Думаю, вона зрозуміла натяк.
   Окинувши оком двір, ми вийшли на дорогу.
   Трохи про мій двір. При вході насипана до дому ґрунтова доріжка по її бокам рядочком обережно вистрижені кущі. За будинком невеликий садочок, у якому стоїть старий запліснявілий колодязь без води й маленький фонтанчик. Також, поблизу колодязя є вхід неначе у підвал, але батьки ніколи не підпускали мене туди. Але все-таки я ще туди доберуся.
   Ми з Мелісою підійшли до нашого улюбленого кафе - "Пончик"🍩. Так, дивна назва, але нам подобається.