Таємниця моєї душі

Розділ 3

   Меліса хотіла доторкнутися до амулета, але щойно вона піднесла руку до шкатулки, її відкинуло. Кріс не наважився доторкнутися. Я б теж краще не торкалася до цієї прикраси, та Меліса мене заспокоїла, мовляв хазяйку воно не зачепить.
   Щойно я взяла амулет в руки, він засвітився сліпучим світлом. Я хотіла надягнути його, та Мел мене зупинила, тому що я не готова ще до такої сили.
   Щоб не загубити важливу знахідку, я поклала амулет назад до шкатулки та взяла до рук записку.
   На ній була печатка бірюзового кольору, на якій був зображений тризуб.
- Ти точно дочка морського духа - Кріс аж присвиснув.
- Відкривай швидше, мені вже цікаво - Мел з нетерпінням чекала, доки я відкрию лист.
   Ні секунди не вагаючись, я розломала печатку і вголос почала читати:
" Дорога Кларисо, вибач, що покинув тебе на Долорес та Майка, вони хороші люди і захистять тебе.
Якщо ти читаєш цього листа, значить щось сталося. Я знаю, що поряд з тобою Меліса. І я дякую їй за те, що вона тебе захищає.
Амулет, який ти тримаєш в руках, наділений великою силою. Носи його лише тоді, коли тобі знадобляться сила та зброя.
Тобі потрібно дібратися до морського дна і знайти мене у підводному царстві. Я допоможу тобі.
Будь обережною.

Твій батько, морський дух Нептун."

   Я ще раз пробіглася по змісту листа і, обережно склавши його, поклала у карман джинсів.
- Отже, нам потрібно їхати до моря - підвів підсумок Кріс.
- Найближче море - Чорне - уточнила Меліса.
- Потрібно збирати речі - я піднялася по сходах.
Кріс та Меліса пішли за мною.
- Ми тобі допоможемо зібрати потрібні речі. Подорож обіцяє бути довгою.

***

   Через півгодини мій рюкзак був готовий.
- А чому ви не збираєте свої речі? - весь час Мел та Кріс допомогали мені порадами та й взагалі збиратися у подорож, а самі навіть одежинки не взяли.
- Тому що ми вміємо ось так - Меліса клацнула пальцями і біля її ніг з'явилися чемоданчики розміром з кулак маленької дитини - Крісе, допоможи.
- Ха... Навіть цього без мене не можеш - у Кріса із повітря полетіла подушка - та, Господи, чому ти така агресивна? Злюка! - Кріс клацнув пальцями і чемоданчики почали рости немов на дріждях.
- Так би одразу - Мел посміхнулася і поглянула на мене.
   Я була настільки здивована, що привідкрила рот. А якщо ви ще не знаєте, коли дивуюся, я маю смішний вигляд. Випуклі очі, широко відкритий рот та інші ознаки. Тому не дивно, що друзі почали сміятися та братися за животи.
   Коли всі заспокоїлися, на годиннику було вже 20:19 і було вирішено відпочити та вирушити на ранок. Друзі лишилися у моєму будинку, на випадок, якщо рептилії повернуться.
   Цілу ніч я не могла заснути. Все думала і думала про батьків, про цей новий світ, що це все так дивно і незрозуміло. Все так швидко розвивається.
   Заснула я приблизно о 04:00 ранку. І розбудили мене о 7:00.
   Щойно зібралися та поснідали, ми сіли у автомобіль мого батька, але дійшовши висновку, що ніхто з нас не має "нормальних" навичок їзди на автомобілі, вирішили поїхати автобусом.

***

   Половину дороги в автобусі ми їхали мовчки. Кожен займався своїми справами. Меліса сиділа в телефоні, Кріс в навушниках слухав музику, а я просто дивилася у вікно і пробувала заснути.
   Раптом Кріс запитав:
- Не спиться?
   Я помалу повернула голову в його бік і подивилася на нього злісним поглядом.
- Звісно, нічого ж не відбувається дивного і я спокійно можу спати!!!
   Я мовчки повернулася до вікна, даючи зрозуміти що не маю бажання продовжувати розмову.
   Через півгодини мовчанки я все-таки заснула.

***

   Хтось штурхнув мене в плече. Від цього я прокинулася.
- Ми вже приїхали? - я протерла очі й поглянула у вікно, через секунду я різко засмикнула фіранку і обернулася до друзів.
   По їх переляканих обличчях я зрозуміла, що потрібно тікати. Через хвилину було вирішено, що ми гуртом по команді вибіжимо з автобуса і побіжимо в ліс.
- Стараємося не розбігатися і не втрачати з поля зору один одного. Всі все зрозуміли? - ми з Крісом немов по команді кивнули.
  Через секунду Мел повернулася і додала:
- І ще одне, рептилії помалу бігають - я посміхнулася - Удачі!!!
   Ми, зібравши речі, прожогом вилетіли з автобуса.

***

      Ліс. Навкруги дерева, кущі. Прохолодний нічний вітер приємно б'є в обличчя. Приємний запах хвої та тихе дзюрчання річки поблизу.
   Невже тут починається моя велика путь...

Дякую всім, хто читає. Мені дуже приємно. Ставте свої ⭐ та пишіть свої коментарі.😘😘😘