Таємниця моєї душі

Розділ 7

Я прокинулася від дзвіночка, у який дзвонила Еріка - мій морський коник, якого батько подарував мені на моє сімнадцятиріччя. Це дівчинка.

З невеликим бажанням, я сповзла з ліжка та, за звичкою, хотіла одягнути свої улюблені капці, але побачила свій хвіст і тяжко зітхнула. Місяць минув, але для мене цей світ досі здається чужим...

З такими думками, я вийшла з кімнати і попрямувала довгим коридором, пропливаючи повз вази з водоростями та картини великих людей підводного світу, як розповідав батько. Повернувши на право, я зрозуміла що заблукала... знову. І куди ж тепер? На щастя, поблизу пролунав веселий голос:
- Привіт, - я повернулася на джерело звуку і побачила скуйовджений чубчик та веселе обличчя Кріса.

Я одразу ж кинулася обіймати друга, з яким ми за місяць дуже зблизились.

- Привіт. А де Мел? - зазвичай брат приходив разом із сестрою.
- Ми повернулися додому і на Мелісу навалилося безліч справ - з удаваною нудьгою відповів Кріс.
- Зрозуміла. Емм... - не хотілося знову здатися дурепою, але... - Я заблукала...
- ...знову - підсумував хлопець, посмішка якого була вже до вух.
- Тут нема нічого смішного, - обурилася я.
- Вибач. Я просто постійно забуваю про те що ти 17 років жила у невеликих будинках - вибачився хлопець.
- Ну добре. Показуй дорогу... до...
- ...столової - замріяно закінчив Кріс - там такі смачнющі булочки готують.
- Тобі б тільки про їжу думати. Ненажера - я вирішила трохи поглузувати з хлопця.
- Я тільки прибув і дуже стомився в дорозі. І взагалі, як ти гостей зустрічаєш? - на цей раз обурився Кріс.
- І взагалі, ти сюди часто навідуєшся і тебе тут давно не вважають за гостя - передражнила я манеру Кріса.

Ми весело засміялися. Поки насміхалися один над одним, ми й не помітили, як дійшли до нашої улюбленої кімнати в цьому замку - столової.

Коли перед нами відчинилися двері, ми відчули приємний запах.
- Ммм... ПИРІЖКИ - водночас вигукнули ми та, сміючись, побігли на випередки до свого столу.

Після смачного сніданку, у вигляді кави з молоком та пиріжків із сиром, ми вирушили у тронну залу до мого батька.

Я хвилювалася, бо, зазвичай, він перший, хто приходить на сніданок і ніколи не пропускає його.

Зайшовши в тронну залу, ми побачили Нептуна, який тривожно метався із кута в куток, про щось глибоко замислившись. Збоку сидів сумний, та вкрай схвильований, Мет. Він крутив у руках якийсь клаптик паперу. Схожий на лист. Коли вони нас побачили, батько спохмурнів, а Мет, мабуть, трохи зрадів.

- Що сталося? - передчуваючи щось погане запитала я.
- Вранці я помітив що тато кудись зник, але на його ліжку я знайшов цей лист - Мет тремтячою рукою простягнув мені листа, де кривим почерком було написано:
"Люба принцесо,
якщо ти вважаєш нас за дурнів, то, мабуть, тобі та твоїм любим друзям варто бути більш обачнішими, адже за вами міг бути "хвіст" тому вдруге нас обдурити не вдасться. Принеси амулет на Чорну гору, або...хоча ти умови вже знаєш.

Твої улюблені рептилії😈"

- ...рептилії, - закінчила я втретє читання цього листа - та що їм взагалі потрібно?
- Мабуть, час розповісти тобі всю історію від початку і до кінця - зітхнув Нептун.
- Я уважно вислухаю.
- Дуже давно, достеменно не відомо коли, на Землі з'явилися 4 духа: води, природи, повітря та вогню. У них з'явилися діти і для кожного було створено амулет у якому закладена велика сила. Кожен з них не міг одягнути його, і це всі знали, тому що як говорить передбачення "...амулет одягнений на шию, серце темнотою закує...". Але дух вогню та його діти не бажали коритися "безглуздим" законам світу духів і тому один з них - Моріс, одягнув його й перетворився на рептилію, яка отримала здатність підкорювати дітей вогню собі та перетворювати їх на собі подібних. Після жорстокого підкорення Моріс зрозумів, що його перетворило в монстра, але було вже запізно і єдиним виходом повернути собі попередній вигляд стало знищити всі амулети. Амулет природи та повітря було знищено і всі сили розлетілися до дітей повітря та природи. Амулет води у тебе, а амулет вогню є серцем Моріса, хоча він цього не розуміє...- тяжко зітхнувши, сумно закінчив батько.
- Тобто щоб все стало на свої місця потрібно знищити амулет води та розбити серце Морісу?
- На жаль, так - ще раз зітхнув Нептун - ти повинна піти до Моріса віддати амулет та...
-...розбити серце - прошепотіла я.
- Сьогодні я закінчу твоє навчання з амулетом. Скажімо так, підготую до сили, яку тобі потрібно буде прийняти...після знищення амулета води. Завтра ж, ти із Крісом, підете до Моріса.
- Меліса до нас приєднається - повідомив Кріс, на що Нептун злегка посміхнувся.

Я підійшла до Мета, який весь час мовчки сидів і виглядав подавлено:
- Ми знайдемо Марка - Мет злегка усміхнувся.
- Дякую.

Ось така 7 глава вийшла. Дякую тим хто ще не покинув цю історію.
Сьогодні 9 травня і тому я хочу всіх Вас привітати зі святом 😘😘😘.
Чекайте нову главу.
Ставте свої ⭐
Пишіть свої 💌
Та
Підписуйтесь на мій акаунт.

Дякую за увагу.
Ваша Софія 💖💖💖.